З іншого боку, непрості трансформаційні процедури переживає Європейський Союз, який із перемінним успіхом оговтується від шоку британського виходу, та Північноатлантичний альянс, який адаптується до стилю дипломатії американського президента.
Зрештою, президент Дональд Трамп несподівано відмовився від участі у варшавських заходах, пославшись на потребу координації дій виконавчої влади з метою протидії урагану. Тому США на заходах представляв віце-президент Майкл Пенс.
Антиамериканські політичні сили в країнах Євросоюзу розглядали цей захід як «огляд проамериканських сил в Європі». На жаль, Європа знову перебуває у непевному стані кризи колективних засад безпеки, загострення міждержавної конкуренції, відкидання дипломатичних способів розв’язання конфліктів.
Ці меморіальні заходи фактично стали великим дипломатичним дебютом Президента України Володимира Зеленського. Ключовим питанням для України залишається підтримання робочого тонусу міжнародної коаліції, яка за допомогою економічних санкцій стримує російську експансіоністську політику.
Поки що спроби Берліна і Парижа організувати саміт нормандського формату наштовхнулися на вимогу Москви спочатку виконати рішення усіх попередніх самітів щодо реалізації Мінських угод. Так само у глухому куті перебуває питання перегляду складу держав — учасниць нормандського формату.
Сполучені Штати Америки не проти долучитися до зазначеного дипломатичного процесу, але це можливо лише за спільної згоди засновників цього формату. Натомість Росія продовжує вважати конфлікт на Донбасі внутрішньою українською справою, а допомогу його врегулювати обмежує суто європейськими дипломатичними зусиллями.
Вже близько року у замороженому стані перебуває додатковий формат у вигляді зустрічей помічника президента Росії Владислава Суркова та представника США з питань України Курта Волкера.
Це не дивно, бо Кремль намагається «дотиснути» Україну економічним і енергетичним шантажем, військово-політичним тиском, аби домогтися «відокремлення» питання Донбасу від проблеми анексії Криму.
Натомість повернення Донбасу до складу України розглядається російським політикумом як певні гарантії збереження стану України як «буферної зони» між Росією і НАТО.
Отже, так само як напередодні Другої світової війни, безпека в Європі знову є розділеною: країни — члени НАТО і решта держав Європи, кожен учасник дипломатичного процесу намагається отримати егоїстичні переваги за рахунок інших. Підтверджується стара істина, що історія вчить лише тих, хто хоче вчитись на її уроках та бажає не повторювати помилок минулого.