Причому, на його думку, ситуацію не виправляє навіть масштабна підтримка Ізраїлю від адміністрації президента США Дональда Трампа.
Напередодні квітневих виборів у кнесет він офіційно визнав Єрусалим єдиною і неподільною столицею єврейської держави. Серйозні фінанси були вкладені у розбудову єврейських поселень на Західному березі річки Йордан.
Одночасно Вашингтон запропонував остаточно розв’язати палестинську проблему методами економічної дипломатії. Саудівській Аравії та нафтовидобувним еміратам Перської затоки запропоновано профінансувати створення палестинської держави на Західному березі річки Йордан і у секторі Газа, але на основі остаточної відмови палестинців від Єрусалима та від права мати суверенітет національної держави.
Але цей план має слабкі сторони. Зокрема, нинішня палестинська автономія у політичному сенсі розділена між Західним берегом річки Йордан, де влада належить президентові Махмуду Аббасу, а у секторі Газа керує радикальний рух «ХАМАС».
Правда, мирний план від Трампа об’єднав Аббаса і «ХАМАС» у його неприйнятті. Тобто відносно помірковані палестинці у цьому питанні солідаризувались із радикалами.
Додатковим викликом є непевна ситуація з безпекою. У Сирії триває війна між прихильниками Башара Асада та ісламськими радикалами. Ізраїльська сторона у цьому протистоянні бажає поразки обом цим силам. Проте сирійська війна має продовження на прикордонному до Ізраїлю Півдні Лівану, де править союзний Башару Асаду та орієнтований на Іран шиїтський рух «Хезболла».
Така непевна військовополітична ситуація вимагає посилення збройних сил та військових витрат. Відголоском цього є тема призову ортодоксів до армії та зростання державного боргу. На цьому тлі відбувається, з одного боку, розмивання ідеологічних відмінностей між умовно «правими» і «лівими» політичними силами.
Чи не єдиним критерієм розрізнення між ними залишається питання соціальної політики. Наочний приклад тому — недавня кризова ситуація з переселенцямиіудеями з Ефіопії. Так звані фалаші з’явились в Ізраїлі на початку 1980х років, коли в Ефіопії був голод і Ізраїль репатріював на свою територію ефіопських євреїв.
Але відтоді їм не вдалося цілковито інтегруватись в ізраїльське суспільство. Покоління дітей та онуків тих переселенців тепер наполягають на особливому соціальному статусі, збільшенні соціальної допомоги від держави. Проти цього виступають праві ліберали.
У вересні мають відбутися другі у поточному році дострокові парламентські вибори. За чотири місяці, які минули після квітневих виборів, навряд чи радикально змінилися політичні уподобання виборців.
Але від того створити коаліційний уряд буде так само непросто. Суттєві політичні розбіжності між основними суспільнополітичними силами обмежують можливу кількість варіантів коаліції.
Правий варіант нейтралізується небажанням релігійних ортодоксальних партій прийняти «святотатство» у вигляді призову в армію ортодоксів, які замість пожиттєвого оплачуваного державою вивчення Тори гіпнотично матимуть займатися світськими проблемами.
Варіант коаліції на чолі з лівими політичними силами ускладнюється внаслідок ще більших розбіжностей щодо способів вирішення питань безпеки та економічних проблем. Зокрема, ізраїльські ліві критикують односторонній спосіб вирішення проблеми статусу Єрусалима.
Крім того, ліві дратують Дональда Трампа своєю орієнтованістю на його опонентів із Демократичної партії США. Причини, які роблять малоймовірними два перших варіанти коаліції, абсолютно унеможливлюють варіант «широкої» коаліції за участю лівих і правих. Залишається тільки сподіватися на ветхозавітне політичне диво у розв’язанні цієї проблеми.