Однак дуже швидко стало зрозуміло, що неможливо поєднати протилежні прагнення: «розлучитися» з Євросоюзом, але зберегти всі переваги членства у Спільному ринку. Євросоюз запропонував уряду Терези Мей компромісну угоду на власних умовах. Ішлося про поетапний вихід Британії з одночасними фінансовими компенсаціями, збереженням відкритості кордону між британською Північною Ірландією та членом ЄС — Ірландською Республікою, а також між Гібралтаром та Іспанією.
Але попри титанічні зусилля Терези Мей ратифікувати цю угоду про «розлучення» більшість парламентарів висловилася проти «надмірних британських компенсацій» Євросоюзу. Вихід із глибокої парламентської кризи було знайдено шляхом кадрової ротації на чолі Консервативної партії та уряду.
У підсумку Борис Джонсон чітко визначив дату виходу з ЄС — 31 жовтня 2019 року. Причому вихід має відбутися навіть без угоди. Саме останній варіант лякає британський бізнес. З одного боку, вихід з ЄС має закріпити за Сіті статус глобального фінансового центру, що конкурує з Європейським центральним банком.
Але, з іншого боку, ціна такого статусу дуже висока. Ризик виходу без угоди означатиме розрив традиційних торговельних зв’язків Британії з ЄС, наслідком якого може бути втеча капіталу, порушення інвестиційних угод, зростання цін на внутрішньому британському ринку.
Однак ідеологічно заряджений на вихід з ЄС будь-якою ціною Борис Джонсон відкидає аргументи критиків, наполягаючи на завершенні цього процесу. Перше випробування його чекає на запрошення Ангели Меркель у Берліні.
Німеччина пропонує не гарячкувати та повернутися до процесу пошуку компромісного варіанта виходу Британії з ЄС без збитків для обох сторін. Опозиційні до консерваторів лейбористи вважають, що надмірно радикальний курс Бориса Джонсона може остаточно дискредитувати консерваторів та призведе до неминучих дострокових виборів, можливо, до кінця поточного року.
Борис Джонсон любить порівнювати себе з великим британським прем’єр-міністром Уїнстоном Черчіллем. Але вже незабаром стане зрозуміло, чи немає прірви між політичними курсами цих політиків, які тримають долю Британії у визначальні історичні періоди.