Але Китай має завдячувати не тільки розсудливим і послідовним інвестиціям, але й умінню використовувати оказії. Виборюючи економічну незалежність, континент потребував «адвоката» (!) серед супердержав і Пекін зголосився ним бути.
У китайському інвестиційному портфоліо Венесуела перебуває на особливому місці. З точки зору ринкових операцій між її суб’єктами і фірмами з Китаю вона посідає лише сьоме місце на континенті. Більше трансакцій китайці провели за останні 15 років у Бразилії, Аргентині, Чилі, Мексиці, Перу і навіть у слаборозвиненій Болівії.
Вартість цих інвестицій була, однак, набагато вищою — при лише двох договорах Китай витратив там 27 мільярдів доларів, більше вони залишили тільки у Бразилії і Мексиці.
Це випливає з досить простої стратегії. За даними Міжамериканського банку розвитку і аналітичного центру «Атлантична рада» (Atlantic Council), тільки за останню п’ятирічку 23% усіх інвестицій Пекіна потрапили у гірничодобувний сектор.
Другим у рейтингу є сектор нових технологій і інформативних рішень. А оскільки у нестабільній від рецесії Венесуелі технічні стартапи практично не існують, китайці зосередилися на тому, що уряд у Каракасі має найціннішого, — природних ресурсах. Не йдеться тільки про нафту, запаси якої там найбільші у світі, а й про золото та інші цінні метали.
Ключем для розуміння тісної залежності Венесуели від Китаю є не самі інвестиції, а позики. Тут Каракас є безперечним лідером на континенті. За підрахунками журналу Americas Quarterly, з 2007 року китайські суб’єкти надали Венесуелі 18 позик на загальну суму 68 мільярдів доларів.
Ця квота понад у два рази більша від суми боргів другої у цьому списку Бразилії і становить понад 40% загальної суми китайських позик у Південній Америці.
Однак легко собі уявити, що гроші, позичені уряду Ніколаса Мадуро і державним підприємствам, радше не будуть повернені. На даний момент Венесуела заборгувала понад 19 мільярдів доларів.
Влада у Пекіні, напевно, добре розуміє, що не отримає вже утопленого у Каракасі капіталу. Це можливо, очевидно, тільки при неймовірному зростанні ціни нафти на світових ринках, поєднаному зі швидким збільшенням видобутку технологічно відсталим венесуельським нафтовим гігантом PDVSA. Але ні одне, ні друге у найближчі роки навряд чи станеться.
Зате перед Пекіном відкривається шанс повернути собі фінансові втрати іншим чином. Триваюче з 23 січня венесуельське двовладдя поставило під знаком питання існуючу позицію Каракаса на міжнародній арені.
Попередні спонсори, передовсім Туреччина і Росія, не демонструють дієвої підтримки. Так, уряд в Анкарі обмежився кількома пустими деклараціями, виголошеними на початку подій.
У свою чергу, Володимир Путін кілька разів попереджав Сполучені Штати Америки щодо спроби військової інтервенції у Венесуелі, послав на береги Карибського моря військових консультантів і технічну підтримку. Проте Кремль не збирається воювати за соціалістичний режим, що видно по результатах російських візитів у Венесуелі.
Вони не принесли реального зміцнення уряду, а тільки забезпечили інтереси Москви на місці, евакуюючи в першій фазі конфлікту російських підприємців і гірничих експертів, а потім лише забезпечували зберігання установленого там устаткування та майна.
Важливим у контексті нової ролі Китаю у Венесуелі є також факт, що партнерства з Пекіном не боїться Хуан Гуайдо — лідер опозиції, своєрідний «паралельний» президент країни. Він відкритий як до китайських інвестицій, так і до політичної співпраці і підтримки на міжнародній арені. Пекін потрібний йому, бо вже став єдиною супердержавою, яка могла би негайно надати фінансову підтримку, необхідну для реконструкції країни.
Сьогодні влада Серединної Держави формально грає на боці Мадуро. Кілька тижнів тому у столичному аеропорту приземлився китайський літак із 65 тоннами медичної допомоги на борту: устаткування, ліки, предмети гігієни. Всього Китай передав у цьому транспорті понад два мільйони медичних одиниць.
Враховуючи фатальну економічну ситуацію в країні і дефіцит практично у всіх госпіталях, китайська допомога з певністю врятує життя багатьох пацієнтів. Цікаво, що влада дала згоду на приземлення літака, хоча протягом останніх тижнів уряд Мадуро відмовився прийняти гуманітарні транспорти з Колумбії, Бразилії і від Міжнародного Червоного Хреста.
Цей жест багато говорить про дипломатичні інтенції Мадуро. Призвичаєний до функціонування під опікою потужного закордонного мецената, він розраховує на підтримку ззовні.
З Росії вона вже, радше, не надійде — Москва стає байдужою до цього конфлікту. Американці і Європейський Союз нині однозначно стали на бік Гуайдо. З усіх варіантів йому залишилося тільки звернення до Китаю, що він, зрештою, поступово і робить.
А Пекін опинився у дуже комфортній ситуації: без огляду на результат боротьби за владу у Каракасі її переможець буде змушений домовитись із китайським урядом. Над ним також буде висіти тягар незаплачених боргів і необхідність відповідних заохочень, тобто швидких і великих китайських інвестицій. Тож саме Китай може стати найбільшим бенефіціаром венесуельського двовладдя.
Євген ПЕТРЕНКО
