Спільною рисою для всіх країн-членів була низька явка виборців: громадяни країн Євросоюзу розглядають вибори національних органів влади важливішими за європейські вибори. Ситуацію не змінили навіть гучні політичні заяви глав держав та урядів із закликом підняти межу явки в день голосування.
Прогнозовано низькою був рівень активності електорату у Великій Британії, де перемогли прихильники євроскептика Найджела Фараджа. Таке народне політичне волевиявлення стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння британського прем’єр-міністра Терези Мей.
Більш несподіваним видався результат голосування у Нідерландах. Голландські європейські скептики програли соціал-демократам, лібералам і Партії зелених. Ще однією цікавою особливістю цих виборів стала схожість результатів голосування за критерієм балансу сил між європейськими оптимістами та європейськими скептиками у країнах — засновницях процесу європейської інтеграції та у країнах, які нещодавно до нього долучилися.
Серед країн ядра Євросоюзу найбільш неприємний для європейських оптимістів результат показали європейські скептики в Італії. Найменш оптимістичними щодо наднаціонального європейського проекту у країнах «нової» Європи виявилися виборці у Чехії та Угорщині. Але загалом баланс сил між європейськими скептиками та європейськими оптимістами залишився досить хистким.
Угорські національні консерватори з партії «ФІДЕС», праві популісти Марін Ле Пен із «Національного об’єднання» у Франції, права популістська партія «Альтернатива для Німеччини», італійські популісти з партії «П’ять зірок» трохи потіснили у новому складі Європейського парламенту традиційних правоцентристів і лівих лібералів.
Помітний результат показали європейські зелені. Суто математично депутатських місць правоцентристів, лівих лібералів, соціалістів і зелених має вистачити, аби заблокувати марш ультраправого популізму в Європейському парламенті.
Правда, додаткової чехарди додає вихід Британії, адже коли він завершиться, має у певному пропорційному відношенні відбутися перерозподіл колишніх британських депутатських мандатів між іншими делегаціями країн — членів ЄС.
В арифметичному втіленні це виглядатиме як додаткові депутатські мандати, які країни-члени отримають у пропорції до загальної чисельності населення. Тільки після цього можна буде остаточно вести мову про формування стабільних депутатських груп і фракцій та про утворення нового складу Європейської комісії.
Боротьба за кожне крісло європейського комісара обіцяє бути запеклою. Але найбільш гострою буде конкуренція за посаду голови Європейської комісії. На цю посаду навіть «сватають» бундесканцлера Ангелу Меркель, яка, втім, не поспішає остаточно відходити з німецької національної політичної арени на європейський рівень влади.
Однак у будь-якому випадку християнсько-демократична фракція Європейської народної партії висуватиме свого кандидата на посаду голови Європейської комісії. Таке право матимуть й інші депутатські фракції, проте все вирішить реальне співвідношення голосів депутатів.
Поки що європейські оптимісти вважають, що все виглядає не так погано, як ще донедавна здавалося. Звичайно, європейські скептики отримали у новому складі Європейського парламенту більшу фракцію, аніж у 2014 році, але вони все одно не мають більшості мандатів, аби блокувати процес подальшого розвитку європейської інтеграції.
Зрозуміло, що, маючи таку запеклу опозицію, буде складніше приймати необхідні законодавчі рішення, але головне, що вибори 26 травня 2019 року не відібрали в Євросоюзу спільне майбутнє для всіх європейців.