Близькосхідна «мензурка»
З 50-х років минулого століття СРСР підтримував Єгипет і Сирію, а ширше — арабський світ у військовому конфлікті з Ізраїлем. Таким чином Кремль хотів перетворити Близький Схід на власну зону впливу.
Зрозуміло, що близькосхідна стратегія Москви була тільки фрагментом глобальної конфронтації із США. Більше десяти років радянські інструктори навчали армію арабських союзників, постачаючи одночасно сучасне озброєння.
У 1967 році Москва була настільки впевненою у військовій перемозі, що просто прагнула війни. Дуже правдоподібною є версія, що СРСР спровокував арабсько-ізраїльську ескалацію, надавши Каїру фальшиву інформацію про агресивні плани Тель-Авіва.
Тим часом блискучий тріумф Цахалу (Сил оборони Ізраїлю) серйозно порушив міжнародний імідж радянської супердержави. Комуністичне керівництво тоді зрозуміло: СРСР і його васали не можуть перемогти США та Ізраїль у конвенціональній війні. А наявний атомний арсенал неможливо використати, оскільки така війна приведе до обопільного знищення.
Вихід із патової ситуації знайшов новопризначений керівник КДБ: Юрій Андропов був відомий своїм нестандартним мисленням, але сам задум розпалювання терористичного апокаліпсису не був його винаходом.
КДБ приглянувся до історії власної країни. Царська Росія була батьківщиною революціонерів, які в середині ХІХ століття широко використовували індивідуальний терор як метод політичної боротьби. Бомби і револьверні кулі мали довести країну до революційного кипіння. І привели: у 1905 році від рук терористів загинули більше 8 тисяч чиновників, поліцейських і військових. Андропов просто актуалізував вітчизняний історичний досвід.
На роль організатора арабського терору було призначено директора розвідувального департаменту КДБ генерала Олександра Сахаровського. Як Андропов, так і Сахаровський ставилися до арабського світу як до дослідної мензурки.
Вони вважали, що, помістивши у ній заразні мікроби екстремізму, можна викликати епідемію, адже на Близькому Сході відповідна хвороба тліла віддавна. Нею був арабський фанатизм, підсичуваний віками відсталістю, бідністю і приниженням.
Сахаровський вважав, що відповідним підживленням для ненависті могла стати вибухова суміш сіонізму з імперіалізмом. Так у лабораторіях Луб’янки народилась ідея ізраїльсько-американської змови, метою якої була підступна перемога над арабськими народами, а потім і прихована колонізація.
Малоосвічені арабські маси підтримали радянські інтенції. КДБ почав видання журналу арабською мовою з дуже великим накладом. На його сторінках друкувався переклад фальшивки всіх часів «Протоколи сіонських мудреців». Це був антисемітський пасквіль, написаний ще царською охранкою, а потім популяризований ІІІ Рейхом.
Андропов не приховував, що кінцевою метою операції було формування невгамовної ненависті арабів до Америки й Ізраїлю. Тож керівництво КДБ можна вважати батьком арабського екстремізму. І не тільки, оскільки психологічний наступ був лише вступом до створення хвилі терору, реалізаторами якого були обрані палестинці.
Хвиля викрадень і терористичних замахів
Викрадення пасажирських літаків після Другої світової війни не було абсолютно новим явищем: у середньому їх було п’ять на рік. І раптом у 1969 році палестинські бойовики викрали аж 82 пасажирських літаки ізраїльських, американських і європейських перевізників. Одночасно Ізраїль зіткнувся з найбільшою хвилею терористичних замахів у своїй короткій історії.
Бомби вибухали в аеропортах, в автобусах та інших публічних місцях. Терористи брали заручниками учнів шкіл і дорослих, мордуючи своїх жертв без найменшого вагання. Ніхто не почувався безпечно, включно з туристами, які все більше відвідували країну трьох найбільших релігій.
Якщо у 1957–1967 роках арабські терористи здійснили 20 замахів в Ізраїлі або проти його громадян, то у черговому десятилітті кількість актів терору збільшилась удвічі. Кількість убитих і ранених зростала кожного року.
Хто ж стояв за кривавим дійством? Очевидно, що палестинці, які боролися за право повернення на землі, які, на їхню думку, Ізраїль захопив унаслідок воєн 1948-го та 1967 років. Їх усебічна підтримка Москвою вже не була жодною таємницею, але менше було відомо про агентурні зв’язки з КДБ.
Як виявляється, дуже багато палестинських лідерів, починаючи від Ясіра Арафата і закінчуючи президентом Махмудом Аббасом, були завербовані радянською розвідкою.
Спочатку Москва робила ставку на організації марксистсько-ленінського і крайнього шовіністичного спрямування, такого як Народний фронт визволення Палестини. НФВП отримав від КДБ кодову назву «Хутор», а його керівник Ваді Хаддад — псевдонім «Націоналіст». Хаддад приїжджав у Москву з просьбами про зброю — а результатом цих візитів були таємні контрабандні операції з переправлення цієї зброї.
Крім КДБ, в озброєнні терористів брали участь розвідки НДР і Румунії: Штазі і Секурітате відкрили коридори поставок через Болгарію на Кіпр. Постачання і величезні суми твердих валют потрапляли спочатку у Йорданію, а потім у Ліван, де розміщувалися штаби головних палестинських терористичних груп.
Також лідер колишньої Югославії Йосип Броз-Тіто наказав переправити на Близький Схід танки, артилерію і ракетні пускові установки та тонни амуніції. Спецслужба комуністичної Чехословаччини поставила «палестинським братам» 100 тонн семтексу — вибухової речовини без запаху, неможливої до викриття службовими собаками в аеропортах.
Як заявляє ізраїльський журналіст Ронен Бергман, комуністичний блок на чолі із СРСР підтримував практично всі структури палестинського терору, хоча з часом поставив на Організацію визволення Палестини та її збройне крило «Аль-Фатх». Москві потрібні були не тільки терористи, а й представники палестинців на міжнародній арені.
За сприяння КДБ до керівництва ОВП прийшов агент під псевдонімом «Ареф», тобто Ясір Арафат. Його вів радянський офіцер Василь Самойленко, який завербував також його заступника під оперативним псевдонімом «Жерард».
На жаль, «Ареф» народився у Каїрі і розмовляв зі смішним для палестинських арабів акцентом. Із нього треба було зробити лідера ОВП, але спочатку «корінного» палестинця.
Спеціалісти КДБ препарували Арафату документи і біографію мешканця сектора Гази. У пропагандистських цілях лідера ОВП порівнювали з великим муфтієм Єрусалима Мухаммадом Аміном аль-Хусайні, який під час Другої світової війни зустрічався з Гітлером і був гарячим прихильником «остаточного вирішення єврейського питання». Так КДБ створив політика світового рівня, який офіційно виступав на Генасамблеї ООН.
З часом під контролем КДБ сформувався так званий чорний міжнародний терористичний інтернаціонал, який об’єднав, крім палестинських бойовиків, ідентичні організації з усього світу.
Наприклад, відомі своїми замахами і викраденнями італійські Червоні бригади, західнонімецька Фракція Червоної армії чи японська Червона армія. Про те, як вони співпрацювали на Близькому Сході, може багато сказати Ізраїль: у 1982 році в руках ізраїльської військової розвідки опинилася досить розлога документація штабу Арафата.
Незадовго до розпаду СРСР останнім акордом гри КДБ була операція взяття під свій контроль ваххабізму, який тоді народжувався. Йшлося про спробу створення внутрішнього протистояння на теренах СРСР народів Центральної Азії і Кавказу, щоб заблокувати їхнє прагнення до незалежності. Хоча КДБ не вдалося запобігти розпаду радянської імперії, але завдяки агентурному ресурсу він майже в усіх мусульманських пострадянських державах розбурхав криваві громадянські конфлікти.
На жаль, суміш арабського шовінізму і ісламського радикалізму сприяла виникненню такого явища, як «Ісламська Держава». Варто підкреслити, що у шеренгах ІД воювали багато рекрутів із території колишнього СРСР. А коли йдеться про палестинців, то вони досі вважають Росію своїм кращим другом.
Євген ПЕТРЕНКО
