З іншого боку — широку опозицію лівих і ліберальних сил. Ставкою цьогорічних виборів є не тільки те, хто буде правити країною, але й чи взагалі індійська демократія витримає.
Поворотним пунктом виявилися вибори органів самоуправління у трьох важливих штатах, які ІНП програла з великою різницею. Це затримало тренд безперервних перемог Моді і додало вітру у вітрила опозиції. Регіональна влада стала бастіоном опору проти ІНП, а опозиція почала творити велику коаліцію.
Єдиною об’єднуючою силою є бажання усунути від влади Моді. Прем’єр відповів їм наступного дня, що «опозиційна велика коаліція — це коаліція корупції, негативізму і нестабільності. Вони мають силу грошей, ми — силу народу».
На третьому конгресі опозиції в Делі в лютому під гаслом «Захист Конституції» з’явилося кілька партій. Якщо персональні амбіції і програмні розбіжності не розвалять опозиції зсередини, Моді може мати проблему з повторенням успіху кількарічної давності.
Голосування в Індії відбувається не через закреслювання місць на паперових картках, а з використанням електронних машин для голосування (ЕМГ). Це має полегшити швидкий підрахунок голосів і забезпечити від порушень. Хоча опозиція наголошувала на застереженнях щодо фальшування виборів, вона поступово стала довіряти електронній системі.
Індійці голосують за мажоритарною системою одномандатних округів. Натомість вони полюбили варіант «ніхто з вище названих». Натискаючи на цю кнопку, виборець висловлює недовіру до політичного класу. Траплялося, що цей варіант бував третім найпопулярнішим вибором.
Це, принаймні, не означає, що індійці втратили довіру до демократії або їх не цікавить політика. Навпаки, активність виборців регулярно є високою. Наприклад, на останніх виборах вона становила 66%: фактично вибори відбуваються регулярно і постійно.
З 1950 року Незалежна виборча комісія провела 16 центральних виборів і понад 500 — на рівні штатів. Кожний, хто міг це спостерігати на місці, підтвердить, що це — велике свято і «танець демократії».
У сильно ієрархізованому суспільстві акт голосування — це практично єдиний момент, коли кожний — бідний і багатий, недотичний і брахман — має однакове значення.
Утім, великою проблемою виборів є скуповування голосів і величезна роль грошей. Ідеться не тільки про те, що індійські вибори є другими найдорожчими у світі відразу після американських. Щоб виграти місце у парламенті, треба бути багатим.
Цьогорічні вибори будуть плебісцитом правління Моді, якому ІНП найбільшою мірою завдячує перемогу. Він походить із найнижчих верств, був продавцем чаю і став виразником прагнень індійського суспільства. Працеголік і аскет, політик з-поза політичних династій, центром своєї кампанії він зробив «просту людину» і виграв.
Моді обіцяв швидке зростання — яке би охопило також найбідніших, а не тільки еліти. Він обіцяв «встати з колін» у закордонній політиці і підняти значення країни на міжнародній арені. В країні діє кільканадцять суспільно-соціальних програм модернізації, він лібералізував економіку, притягнув у країну закордонні інвестиції, реформував податкову систему.
Під час його правління 300 мільйонів людей відкрили рахунки у банку, а 500 мільйонів охоплені найбільшою у світі програмою надання лікарських послуг. Країна розвивалася на рівні понад 7% ВВП — найшвидше серед великих економік світу.
Моді динамізував індійську закордонну політику, відвідавши близько 100 держав на всіх континентах. Хоча «напруження м’язів» щодо Пакистану і Китаю не дало відчутної користі, Індія наблизилася до Америки Дональда Трампа. «Моді — найкращий керівник в історії. Він знову зробив Індію великою», — переконана значна частина індійців.
Однак із часом терпіння людей, які очікують обіцяного добробуту, почало зменшуватись. Окремі реформи, такі як несподіваний обмін банкнот (демонетизація), особливо вдарили по найменш заможних громадянах. Криза у сільському господарстві спричинила падіння доходів селян, які становлять понад 60% суспільства, а країною прокотилася хвиля самогубств фермерів, які не могли віддати кредити.
Опубліковані в грудні минулого року дані на тему зайнятості, які уряд спочатку хотів приховати, показали, що безробіття перебуває на найвищому рівні за останні десятиріччя.
Знакова програма уряду Made in India, яка мала зробити Індію новою «фабрикою світу», зрештою, не створила нових робочих місць у промисловості. Хоча ІНП прийшла до влади, звинувачуючи політиків у корупції, донині ніхто не був засуджений за приписувані афери.
Серйозні застереження викликає зростання націоналістичних настроїв на основі ідеології індуїскості (hindutvy), яку можна звести до гасла «Індія — для індусів». В ролі чужого і внутрішнього ворога перебувають передовсім мусульмани, хоча наслідки відчувають також інші релігійні меншини. У найновішому списку переслідування християн у світі міжнародної організації Open Doors Індія опинилася на десятому місці.
Влада хоче формувати не тільки майбутнє, але й минуле. Творець індійської національної ідентичності вимагає очищення від впливів мусульманських загарбників і західних колонізаторів. Символом Індії вже є не Тадж-Махал — мавзолей мусульманської королеви з ХVІ століття, а індуські святині. Правильні назви отримують також міста і вулиці. Центр паломництва на ріці Ганг, Аллахабад («місто Бога»), повернувся до стародавнього індуїстського імені Праджаграй («місце поклоніння»).
Виявляється, що у творенні незалежної Індії найбільші заслуги мав зовсім не Джавахарлал Неру, лідер Національного конгресу і перший прем’єр, а віце-прем’єр Сардар Патель, який походить із Гуджарату, як і Моді. Якщо вже щось можна приписати Неру, то радше відповідальність за поділ Індії і ганебну поразку у війні з Китаєм у 1962 році.
Нова історична політика вимагає не тільки нових героїв, але й пам’ятників. ІНП у цій категорії — непереможна. Моді в минулому році особисто відкрив статую Єдності. Збудований за 400 мільйонів доларів і високий на 182 м пам’ятник, який уособлює Пателя, набагато більш вражаючий, ніж фігура Ісуса Христа у Свєбодзіні (36 м), Ріо-де-Жанейро (38 м) чи навіть американська статуя Свободи (93 м).
Повернення в бік традиційних цінностей означає також ближчі зв’язки влади з індуїстськими духовними особами. Один із них, Йогі Адітйянат, у 2017 році навіть став прем’єром найбільшого індійського штату Уттар Прадеш, де живуть 200 мільйонів людей. Голосувати за ІНП закликав популярний гуру Баба Рамдев, який користувався взамін прихильністю влади у розвитку власної фінансової імперії.
Уряд витратив 800 мільйонів доларів на організацію у цьому році найбільшого індуїстського свята Кумбха Мела в Праджаграї. Протягом місяця — напередодні виборів — це місце відвідали 240 мільйонів паломників з усієї Індії, у тому числі прем’єр Моді, який здійснив ритуальне купання у Гангу. Більшість оглядачів вважають програму Моді своєрідною India First («Індія вперед»), яка дає надію на майбутнє.
Врешті, владі вдалось обмежити незалежність деяких інституцій. У грудні 2018 року пішов добровільно у відставку (офіційно з особистих причин) директор найбільшого національного центрального банку RBI, який вів гарячу дискусію з урядом навколо фіскальної політики.
Новий керівник RBI дослухався до рекомендацій уряду, додавши у виборчому році у бюджет 4 мільярди доларів доходів від дивідендів. Після тривалої внутрішньої кризи на початку року вдалося відкликати директора Центрального слідчого агентства (CBI).
У лютому новий керівник CBI послав своїх людей, щоб вони затримали керівника поліції штату Західний Бенгал, пов’язаного з лідеркою опозиції Маматою Банержі. Вона визнала це помстою за організацію мітингу проти ІНП і наказала арештувати федеральних агентів та оголосила протест на захист демократії.
Хоча нині зірка Моді трохи зблякла, він залишається найпопулярнішим політиком у країні. Відсутність популярного лідера натомість є головною проблемою опозиції. Принаймні шість політиків різних опозиційних партій претендують на найвищу посаду у державі.
Однак найбільша проблема опозиції — те, що, окрім бути анти-ІНП, опозиційні партії не мають альтернативної і позитивної програми. Більшість уваги присвячується критиці уряду, але вони не в змозі поставити перед владою свого порядку денного.
Критикуючи Моді, опозиціонери самі роблять його головною темою виборів, що допоможе йому перемогти. Саме повернення демократії і плюралізму може виявитися менш привабливим, ніж почуття національної гордості і економічна користь, пропоновані ІНП. Обіцянки Конгресу ввести мінімальний дохід для найбідніших і анулювання боргів селян можуть бути недостатніми.
До того ж після останніх регіональних поразок ІНП вирішила «досипати» грошей виборцям. У представленому в лютому «технічному» бюджеті на виборчий рік, який традиційно не повинен містити нових обіцянок, Моді представив пропозиції для найбідніших.
Понад 120 мільйонів дрібних селян отримають 6000 рупій щорічно (менше 100 доларів). Подвоєно податковий поріг звільнення від податку на прибуток, а 400 мільйонів працівників отримають пенсійне забезпечення.
У січні ІНП провела через парламент закон про резервацію 10% місць в адміністрації і освіті для найслабших економічно членів вищих каст, що має сподобатися середньому класу.
Але ключова зміна сталася недавно: 26 лютого в Делі тисячі мешканців столиці скандували гасла на честь індійської армії і прем’єра Моді, який відкрив пам’ятник військовим героям. Наступного дня вранці індійські літаки здійснили перший за 50 років наліт на територію Пакистану. Це була відповідь на замах на індійських військових за два тижні до цього у Кашмірі, який взяла на себе пакистанська терористична організація.
Моді, виступаючи в цей день на мітингу в іншій частині країни на тлі фотографій убитих індійських солдатів, переконував, що «Індія нині перебуває у надійних руках», і присягав, що «не дозволить, аби Індія зігнулася перед ким би то не було». Прем’єр підтвердив свій образ сильного лідера, а Пакистан добре виконав роль зовнішнього ворога.
Патріотичне підсилення і розбуджений націоналізм із певністю збільшує шанси Моді на перемогу. За кілька днів перед першим голосуванням ІНП оголосила маніфест, в якому знайшли своє відображення: боротьба з безробіттям, відбудова контроверсійної святині індуїстського бога Рами на місці колишньої мечеті і запевнення у продовженні жорсткої боротьби за безпеку країни.
Однак союз опозиції може не дати ІНП здобути абсолютну більшість. Питання, хто буде управляти найбільшою демократією світу, шостою економікою і майбутньою глобальною супердержавою, продовжує залишатися відкритим.

Євген ПЕТРЕНКО