Але найбільше проблем на шляху до Угоди довелося вирішити британському прем’єр-міністру Терезі Мей. На минулому тижні вона опинилася перед ризиком голосування вотуму недовіри. Однак опозиційно налаштовані члени Консервативної партії поки що не спромоглися зібрати потрібну кількість підписів, аби поставити на порядок денний питання відставки Терези Мей.
Утім, це не означає, що вона вже вирішила всі внутрішньополітичні проблеми, пов’язані з виходом Британії з ЄС. Зокрема, колишній міністр закордонних справ Великої Британії, один з ідейних натхненників референдуму 23 червня 2016 року Борис Джонсон звинувачує Терезу Мей у нехтуванні британськими національними інтересами на переговорах щодо підготовки Угоди з ЄС.
Найбільшим подразником є згода уряду до 2020 року виплатити понад тридцять мільярдів євро, які покривають британський внесок до спільного бюджету ЄС за час цього перехідного періоду.
Водночас британському уряду та Євросоюзу вдалося досягнути компромісу щодо митного кордону між Ірландською Республікою, яка залишається у складі Євросоюзу, і британською Північною Ірландією (Ольстером). Прихильники Угоди наголошують, що це дало можливість уникнути ризиків відновлення конфронтації в Ольстері.
Також удалося залишити у замороженому стані протиріччя з Іспанією щодо статусу Гібралтара. Євросоюз задоволений досягненням компромісу щодо статусу громадян країн Євросоюзу у Великій Британії і, навпаки, статусу британських громадян у країнах Євросоюзу.
Але найбільше протиріч пов’язано зі збереженням на перехідний період положень щодо взаємодії Британії зі спільним ринком ЄС. Збереження зони вільної торгівлі знімає британсько-шотландські протиріччя, адже Шотландія останнім часом натякала на можливість проведення повторного референдуму щодо незалежності, якщо Британія цілком вийде зі спільного ринку.
Правда, ще до Різдва Терезі Мей потрібно домогтись остаточної ратифікації Угоди з ЄС у британському парламенті. Ціною цього може стати голосування вотуму довіри або недовіри до її уряду. Тому основна боротьба ще попереду.