Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 26 Жовтень 2018 12:33

Уроки сирійської війни

Rate this item
(0 votes)

У Сирії завершується найкривавіша війна останнього часу, яка триває сім із половиною років. Урядові війська зайняли Ідліб, опозиція здала практично всі контрольовані нею регіони. Наступ сирійської армії завершує важливий етап історії Сирії і світу. Які попередні висновки можна зробити?

Уже на другому місяці війни в унісон лунало гасло: «Асад мусить піти», хоча ніхто добре не знав, чи це реально.
Монархії Перської затоки, ворожі Асаду, організували потік грошей і зброї для сирійської опозиції. США, Франція і Великобританія також хотіли допомогти реалізувати це гасло: вони включили таємні програми підтримки для воюючої опозиції.

Інші — Індія, Китай, багато держав Латинської Америки — приглядалися. Росія чекала.
Нині — сім років згодом — ситуація виглядає навпаки: Європа і США чекають і приглядаються, як Росія, Іран і Туреччина диктують умови закінчення цієї війни.
З 2016 року вони головним чином виступають посередниками між воюючими сторонами. Вже ніхто не говорить, що «Асад мусить піти», бо Асад цю війну виграв. Жодна окрема держава не винна в цьому і не йдеться про окрему помилку.
Конфлікт у Сирії — це лабораторія зміни глобальної розстановки сил. Вплив США зменшується, а з ним усе, що вона уособлювала: міжнародні інституції (СОТ, ООН), альянси (НАТО), союзники (Європа), на жаль, також політична система (демократія).
Нині нема регіону, де США мають гірше реноме, ніж на Близькому Сході. Для прикладу: у Йорданії і Туреччині 80% громадян погано ставляться до Америки.
Результати свого опитування рік тому агентство Pew опублікувало під титулом: «Знищена марка Америки». Ніхто не був задоволений, що сирійська опозиція отримує зброю і гроші від американців: опоненти Асада вважали, що США роблять замало, а його прихильники — що розкручують конфлікт.
Виходить на те, що часом, замість того щоб щось робити — краще не робити нічого. Тим більше якщо питання стосується конфлікту, в якому беруть участь десять держав, воюють чотири сторони і не видно цьому кінця. Цього висновку дійшли обидві адміністрації: Обами і Трампа.
У Сирії перебувають лише 2 тисячі американських солдатів. Для порівняння: протягом останніх трьох років через Сирію пройшли понад 60 тисяч росіян.
Американці допомагають коаліції курдів і арабів воювати з так званою «Ісламською Державою» на схід від Євфрату й діють на територіях, не контрольованих Дамаском. Головний інтерес американців не має нічого спільного з Асадом: вони хочуть розбити джихадистів і більше би Сирією не займались, якби не мала, але істотна зміна в політиці Білого дому щодо Ізраїлю.
Трамп здійснив повний симбіоз американської й ізраїльської політики на Близькому Сході. Він припинив допомогу палестинцям, переніс посольство в Єрусалим, вивів США з ЮНЕСКО, Ради прав людини і — передовсім — з атомного договору з Іраном.
Ізраїль за відсутності спротиву Саудівської Аравії і ОАЕ переконав США, що іранська присутність у Сирії є екзистенційною загрозою для всіх, тому Іран треба із Сирії виштовхати.
План американців був простим: підкупити союзників Ірану, тобто Росію і Асада, щоб вони самі позбулись іранців. Можна здогадуватися, що Асад отримав від Ізраїлю і Америки згоду на захоплення Півдня Сирії взамін на запевнення, що іранські сили там не ступлять ногою.
Ставка цього порозуміння може бути більшою: США погодяться з правлінням Асада взамін за російську співпрацю у витісненні Ірану.
Іранської піхоти сирійський уряд уже не потребує, бо ні він, ні Росія не хочуть занадто сильних впливів Тегерана в Сирії. Натомість ослаблений новими санкціями Іран не хоче конфлікту з Ізраїлем і Росією — йому зараз потрібні гроші, а заробити їх можна на відбудові Сирії.
Не було б нічого поганого у російсько-американському порозумінні, якби не стратегічний план Росії і повна безкарність Асада. За допомогою Сирії Путін будує аргументацію на користь скасування санкцій, накладених на Росію.
Вона подає себе як незамінного медіатора і посередника, який допоможе американцям й Ізраїлю вирішити проблему Ірану, а Європі — проблему біженців.
Франція вже тестує співпрацю з Росією. Кілька тижнів тому російський «Ан-124» приземлився в аеропорту Шатеруа в Центральній Франції, де його було завантажено 44 тоннами медичного устаткування, ковдр і наметів. Потім він приземлився у російській базі Хмеймі.
Це не найгірше, що росіяни поставляють європейську гуманітарну допомогу. Врешті-решт, комісія ООН вказала, що сирійських цивільних бомбардувала і Росія, і коаліція під командуванням США.
Воєнні дії завершуються, але починається нова боротьба: за контракти і гроші. Відбудувати інфраструктуру для 15 мільйонів людей за кілька сотень мільярдів доларів — такої пропозиції на глобальному ринку давно не було.
Щоб відкусити шматок цього пирога, Бразилія вже півроку веде переговори про відкриття посольства в Дамаску. Відомо, що тендери буде вирішувати режим, який уже два роки збирає землі і нерухомості для закордонних девелоперів, усуваючи реальних власників за символічне відшкодування.
У квітні сирійський уряд ухвалив декрет, яким наказує всім власникам нерухомості підтвердити право власності у зруйнованих містах. У більшості випадків це неможливо.
Понад 10 мільйонів сирійців покинули батьківщину, а документи власності до війни мала тільки половина господарств у Сирії (багато з них знищено). Таким чином правителі націоналізували левову частку міської нерухомості.
Найстарші у світі міста з кількатисячною історією тепер потраплять у руки будівельників, які зводять елітне житло, недоступне для найбідніших мешканців.
У цій новій ситуації війна може проявити ще одне суперництво: Росії і Китаю. Щоб отримати найкращі контракти, китайці готові навіть допомогти Асаду у воєнних діях. Це виглядає як невміле копіювання дій Росії, але показує рішучість і послідовність.
Китай потребує Сирії для реалізації ініціативи Нового Шовкового шляху. Пекін хоче дорогами, залізницею і трубопроводами об’єднати Середземне море з Іраном, а його — з Центральною Азією, яка вже має з Китаєм непогану комунікацію.
Роберт Каплан, автор нової книги «Повернення світу Марко Поло», вважає, що китайсько-іранські відносини стають «глибоко органічними», а Росія втратить на цих відносинах найбільше.
Китай географічно оточує Росію своїми транспортними мережами, щоб за певний час маргіналізувати її. Асад може багато чому завдячувати Путіну, але тепер потребує грошей, яких Китай має найбільше. Тому Путін з Лавровим переконують кого можуть в Європі, що тільки Росія знає, як відбудувати Сирію, щоб біженці повернулися додому.
Тож підсумуймо: в Сирії загинуло півмільйона людей, кілька мільйонів поранено, 6 мільйонів внутрішньо переміщені, 4 мільйони — це біженці поза кордонами країни.
Сирійські родини є великими, а це означає, що майже кожного сирійця зачепила війна. А Сирія розташована лише за 300 км від кордонів ЄС. Міграційна криза і біженці з 2015 року та постійно відчутні його наслідки в Європі підтверджують це. Багато наслідків сирійської війни ще перед нами — вона залишила сотні тисяч сиріт і травмованих дітей.
Зіштовхуються між собою дві перспективи: надії і помсти. У це складно повірити, але напередодні наступу урядових військ Археологічний музей в Ідлібі, закритий у 2012 році, відкрив свою експозицію. Директор музею ніби наперекір неминучій домінації чистої військової сили хотів сказати землякам: не засмучуйтеся, подивіться, що тут було тисячі років до нас — жодна сила не знищить добра, краси і правди.
Такої надії не поділяє Салам Кавакібі — сирієць, директор Арабського центру політичних досліджень у Парижі: «Сирія є нашою (європейською) громадянською війною в Іспанії.
Європа, яка — під тиском Путіна й Ізраїлю — думає про реабілітацію Асада, раніше чи пізніше дорого заплатить за зневагу, яку він проявляє до європейських цінностей, так бездарно розтоптаних і знищених на наших очах».

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».