Яскравим прикладом цього став скандал зі спробами Нікола Пашиняна з’ясувати політичні відносини з колишнім президентом Вірменії Робертом Кочаряном. Але судова система країни у цій справі прем’єр-міністра не підтримала. Нікол Пашинян звинуватив у цьому саботаж у виконанні прихильників колишньої правлячої Республіканської партії.
Фактично від вересня прем’єр-міністр почав готуватися до позачергових виборів. Минулого тижня Нікол Пашинян подав у відставку. За Конституцією Вірменії депутати мають дві спроби сформувати новий склад уряду без виборів.
На боці Нікола Пашиняна залишається фактор тиску вуличних протестів: чимало жителів Єревана налаштовані проти старої політичної еліти та продовжують вбачати в особі Пашиняна лідера, який має достатньо волі, аби змінити правила політичної гри та змусити владу працювати на народ, а не на саму себе.
Черговий етап «тихої» революції у Вірменії не залишається поза увагою насамперед Росії. У Кремлі звертають увагу на «нещирість» Пашиняна, який підсвідомо сподівається вивести Вірменію з організацій із російським домінуванням.
Водночас Росія сподівається, що наявність її військової бази на вірменській території, неврегульований вірменсько-азербайджанський конфлікт у Нагірному Карабаху об’єктивно обмежують можливості геополітичного маневру Вірменії.
Опитування громадської думки у Вірменії також свідчать, що більшість суспільства проти різкої зміни зовнішньополітичних орієнтирів країни. З іншого боку, Кремль не готовий потурати демократичній ініціативі у Вірменії, де масові політичні протести не тільки змінили олігархічну владу, а й тривають у напрямку руйнування олігархічної політичної системи.
П’ять місяців у владі переконали Пашиняна, як важко чистити ці авгієві стайні корупції і розкрадання державної казни. Очікувані дострокові вибори повинні дати відповідь, чи вистачить вірменському суспільству мотивації, аби докорінно змінити на краще існуючу політичну систему країни.