Попри зусилля Європейського Союзу навіть у федерації боснійських мусульман і хорватів не погоджено принципи формування верхньої палати парламенту.
Причому розв’язати ці внутрішньополітичні проблеми Боснії і Герцеговині не вдається, незважаючи на обіцянки європейської та євроатлантичної інтеграції.
Показово, що на цих виборах суттєвий вплив на політичний процес у Республіці Сербській уже традиційно мала Росія. Кремль намагається підтримувати боснійський конфлікт у напівгарячому стані, аби роздмухати його за першої ліпшої можливості.
По суті громадянська війна, яка розпочалась у Боснії і Герцеговині навесні 1992 року і тривала до листопада 1995 року, лише заморожена. Чимало боснійських сербів досі орієнтовані на возз’єднання з власне Сербією, боснійські хорвати після вступу Хорватії до ЄС 2013 року взагалі вважають несправедливим те, що вони вимушені волею світового співтовариства перебувати у складі федерації з боснійськими мусульманами, а не бути разом із Хорватією у ЄС.
Але найбільшу стурбованість викликає анклав боснійських мусульман, який розвідки багатьох країн НАТО називають «балканським халіфатом». Чимало боснійських мусульман воювали на боці «Ісламської держави» у Сирії і тепер із бойовим досвідом повернулися додому.
Вони вважають себе форпостом радикального ісламізму в Європі. За умов такого внутрішньополітичного розколу не дивно, що за рекордно низької активності виборців традиційну перемогу святкували націоналістичні політичні сили в обох складових конфедерації Боснії і Герцеговини.
Боснійський вибір і цього разу виглядає скоріше як відкладений гарячий конфлікт, а не як усвідомлений європейський вибір. Звичайно, цей виклик усвідомлює Євросоюз.
Адже на тлі неврегульованості питання зміни назви Македонії, напруження у сербсько-косовських відносинах Балкани знову виглядають як пороховий льох Європи.
Найгірше, що нестабільність у балканських країнах залишає регіон найкоротшим маршрутом для нелегальної міграції до Євросоюзу. Політичні і ресурсні можливості Євросоюзу у процесі демократизації і розбудови багатокультурних суспільств у балканських країнах ще не вичерпано.
Реалісти вважають, що для логічного завершення цього процесу потрібна зміна поколінь, але відкритим є лише питання, чи відпустила історія достатньо часу для такої європеїзації Балкан.