Зокрема, Сальвіні домігся прийняття поправок до італійського законодавства, які спростили процедуру висилки нелегалів та заблокували процес приєднання Італії до політики квотного розподілу мігрантів.
Крім того, в процесі обговорення проекту спільного бюджету ЄС на 2019–2023 роки Італія звинувачує Німеччину і Францію у намаганні перетягти на себе «бюджетну ковдру».
Але найбільші неприємності пов’язані з тим, що Італія консолідувалась з Австрією та Угорщиною щодо послідовної критики курсу європейських оптимістів.
Це особливо турбує Європейську комісію, адже фактично стартувала виборча кампанія до травневих 2019 року виборів Європейського парламенту. Європейські праві популісти ставлять собі за мету перемогу на цих виборах.
Цікаво, що консолідації цих політичних сил допомагають як Кремль, так і колишній радник Дональда Трампа — Стів Беннон. Останній наголошує, що зміцнення позицій європейських ультраправих є важливою складовою так званої глобальної консервативної революції.
Путін сподівається, що ймовірний успіх цих політичних сил сприятиме скасуванню європейських економічних санкцій проти Росії.
Утім, у спробі консолідації європейських ультраправих присутнє логічне протиріччя. З одного боку, вони виступають послідовними критиками процесу і наслідків європейської інтеграції, але одночасно користуються її плодами, намагаючись об’єднатися до виборів Європейського парламенту.
Але з політичного порядку денного сьогодення таке об’єднання виглядає малоймовірним, незважаючи на спроби лідерів європейських ультраправих довести свою спроможність до конструктивних дій. Принаймні поки що політичні зусилля європейських скептиків спрямовані на вирішення внутрішньополітичних завдань.
У Німеччині, як свідчать соціологічні опитування, партія «Альтернатива для Німеччини» обійшла соціалдемократів та стала другою після партії Меркель за рівнем популярності політичною силою країни.
Проте «Альтернатива», виходячи з внутрішньополітичних міркувань, аби не вважатися надмірно ультраправою партією, дистанціюється від «колег» з інших європейських країн.
Принаймні між німецькою «Альтернативою» і французькою партією «Національне об’єднання» (до червня 2018 року «Національний фронт») у програмних положеннях щодо ЄС мало спільного. Скоріше братньою до «Альтернативи» партією є австрійська Партія свободи та італійська «Ліга Півночі».
До того ж європейські скептики розділені ідеологічними бар’єрами. Іспанські популісти з парламентської партії «Подемос» залишаються на лівих політичних позиціях, близьких до правлячої грецької партії «Сіріза». Тому не дивно, що Стів Беннон більше уваги приділяє консолідації саме правоконсервативного євроскептичного політичного спектра.
Однак цей політичний фланг усе ще залишається на початку важкого шляху погодження спільних позицій, які ідеологічно представлені у нинішній фракції європейських скептиків у Європарламенті, котра має назву «Європа націй і свободи».
Натомість у випадку відсутності принципових помилок від європейських християнських демократів, соціалістів і лібералів вони мають усі шанси залишити європейських скептиків в опозиції.
Результат політичної боротьби залежить від підсумків переговорів щодо умов виходу Великої Британії з Євросоюзу, від компромісів щодо перерозподілу коштів спільного бюджету Євросоюзу, від вирішення питань з адаптацією мігрантів.
Завдання, звичайно, складні, але вирішити їх під силу нинішнім європейським правлячим елітам.