Натомість Іран стурбований тим, що європейські транснаціональні корпорації попри заклики Європейської комісії не піддаватися панічним настроям стрімко залишають іранський ринок.
Це дає підстави президенту Дональду Трампу вважати успішними свої зусилля, спрямовані на максимальне посилення тиску на Іран.
Не менш гарячою точкою на карті міжнародних відносин залишається ситуація в Сирії. Після збиття урядовими сирійськими військами російського розвідувального літака, нібито прикриваючись яким ізраїльські винищувачі нанесли удар по сирійських військових об’єктах, серйозно загострилися російсько-ізраїльські відносини.
Безпека Ізраїлю є улюбленою темою для Трампа, тому він досить гостро відреагував на намір Росії передати Сирії системи протиповітряної оборони «С-300». Власне, такий контракт було підписано ще 2010 року, але напередодні заворушень «арабської весни» США та Ізраїль знайшли аргументи, аби переконати Москву заморозити цей контракт.
Але відтоді ситуація на Близькому Сході настільки ускладнилася, що дедалі більше нагадує переддень справжнього військового зіткнення за участю великих держав.
Зокрема, ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньяху попередив, що переозброєння військово-повітряних сил Сирії — це новий крок до загострення ситуації у регіоні.
Зоною протистояння також стає Латинська Америка. Так, у промові на Генеральній Асамблеї ООН Дональд Трамп закликав усунути від влади режим, який проводить над Венесуелою соціалістичний експеримент.
Президент Венесуели Ніколас Мадуро у відповідь звинуватив Сполучені Штати Америки у намірі здійснити воєнну інтервенцію у Венесуелі з території сусідньої Колумбії.
Лунають припущення, що у відповідь на розміщення американської військової бази в Польщі Росія натякає Венесуелі на свою готовність розмістити військову базу у цій латиноамериканській країні.
Такий високий градус конфронтації у різних регіонах земної кулі вкотре актуалізує проблематику врегулювання конфлікту на Донбасі. На жаль, поки що немає підстав вважати, що питання з розміщенням міжнародного миротворчого контингенту з мандатом ООН може бути швидко вирішене.
Під час політичної дискусії на 73-й Генеральній Асамблеї ООН російська делегація заявила, що готова погодитися лише на розміщення миротворців на лінії зіткнення та з обмеженим мандатом охорони спостерігачів ОБСЄ. Тобто фактично жодних позитивних зрушень щодо цього питання в позиції Кремля не сталося.
Це позбавляє сенсу існуючі формати дипломатичних консультацій та збільшує ймовірність виникнення ситуації, що може зумовити появу наслідків, яким неможливо запобігти.
Поки що здається, що у міру накопичення внутрішньополітичних протиріч у Росії, викликаних, зокрема, й ефектом від застосування економічних санкцій, а також надмірними військовими витратами, кремлівський зовнішньополітичний курс стає дедалі авантюрнішим і небезпечним.
Звичайно, з оптимістичної точки зору можна вважати, що чим більш непрогнозованим ставатиме російська політика за кордоном, тим швидше вона зазнає остаточного провалу.
Пропорційно до цього зростає й рівень ризиків як для регіональної безпеки, так і для глобальної безпеки в цілому.
Умовний баланс такої діалектики лише підвищує градус міжнародної конфронтації та обмежує можливості зваженого і раціонального дипломатичного діалогу.