Відтоді змінюється баланс сил у протистоянні суданського Півдня і Півночі. Тим паче що звинувачення суданського мусульманського лідера Омара Башира в ісламізмі та підтримці терористичної діяльності ще більше обмежили міжнародну підтримку Півночі.
У підсумку кривавої міжплемінної і міжрелігійної війни Судан у 2012 році перестав бути навіть номінально цілісною країною. Південний Судан, відомий як провінція Дарфур, здобув нарешті міжнародно визнану незалежність.
Це стало наслідком досягнення компромісу між США і Китаєм щодо доступу їхніх концернів до корисних копалин Дарфура. Але вже з весни 2013-го у Дарфурі воювали між собою племена дінка і нуер. Майже п’ять років громадянської війни у новопроголошеній незалежній державі фактично довершили руйнацію її економічного потенціалу.
Завдяки зусиллям миротворчої місії ООН в середині серпня 2018 року у Хартумі було підписано мирну угоду, яка покінчила з громадянською війною у Південному Судані. На тлі тривалої громадянської війни в Лівії, неврегульованості ситуації у Західній Сахарі, кривавої громадянської війни в Центрально-Африканській Республіці та Малі це — єдиний такий позитивний приклад компромісного розв’язання внутрішнього міжплемінного конфлікту в одній з африканських країн.
Реалізація угоди про досягнення миру потребуватиме ще чималих економічних і політичних зусиль для відновлення зруйнованої економічної інфраструктури Південного Судану, досягнення стійкого міжплемінного балансу влади, вирішення нагальних гуманітарних та санітарних проблем.
Євросоюз закликає Китай, США, Росію долучитися до фінансування програм відновлення економіки Південного Судану.
Але поки що відкрите питання, чи не стимулюватимуть егоїстичні інтереси транснаціональних корпорацій черговий перерозподіл сфер впливу у цій багатій на корисні копалини, але критично бідній новоутвореній державі.