З іншого боку, курди хоч і належать до сунітської течії ісламу, не хочуть мати нічого спільного з сунітськими ісламістами з ІСІС. Курдське військо (пешмерги) чинило рішучий опір бойовикам джихадистів, не впустивши їх на підконтрольну територію.
На разі пешмерги та іракські солдати в багатьох місцях, приміром, у провінції Діяла і на схід від Багдада, воюють пліч-о-пліч, даючи відсіч джихадистам з ІСІС. Але це не означає, що союз обох сил є гарантованим і стабільним. Курди пам’ятають, що уряд у Багдаді — незалежно від того, хто якраз здійснював владу, — багато разів посилав проти них армію. Центральна влада з найбільшими труднощами толерувала курдську автономію, яку завжди вважали сепаратистською державою в державі.
Проблема в тому, що тепер курди на коні. Курдські військові командири розказують західним журналістам, як, не вірячи власним очам, спостерігали за панічною втечею іракської армії від заколотників.
«Вони покидали все, не намагаючись навіть чинити опору», — розповідав офіцер пешмергів з Кіркуку. — Часто не робили навіть жодного пострілу, хоча на їхнє облаштування і озброєння видано мільярди доларів. А тепер на тих, ще нових хаммерах, шаленіють бойовики з ІСІС».
В Іраку живе понад шість мільйонів курдів, які становлять приблизно п’яту частину населення країни. Останніми роками вони кардинально відокремилися від центральної влади, організувавши у контрольованих ними трьох провінціях добре функціонуючу адміністрацію.
Місцева влада забезпечує освіту, охорону здоров’я і громадський порядок, про що в решті провінцій можна лише мріяти. Тут також спостерігається відчутне економічне зростання, хоча традиційно північно-східні регіони Іраку вважалися біднішими, ніж решта країни. За оцінкою багатьох аналітиків, останнім часом лише курди можуть вважатися тими, хто виграв від змін.
«Ірак розпадається на очах, — недавно заявив Масуд Барзані в інтерв’ю для CNN. — Але це не ми привели до падіння держави. І не можемо бути заручниками невідомого».
«У Багдаді хочуть нас повчати? Нині система, яку створили курди у північному Іраку, має бути зразком не лише для Іраку, — вважає Дервіш Ферхо, директор Курдського інституту в Брюсселі. — Це єдиний простір у всьому регіоні, де панує спокій і толерантність, завдяки чому можуть жити люди різного віросповідання і з різними мовами спілкування».
Іракська влада хоч і протестує проти захоплення Кіркуку, напевно, не має вибору і буде змушена співпрацювати на умовах Барзані. «Не хочемо руйнувати країну, але збереження єдності залежить лише від уряду у Багдаді. Бо якщо будуть робити те, що звикли робити проти нас центральні уряди в Багдаді, то курди не матимуть виходу».
Цей «брак виходу» означає оголошення референдуму в кількох повітах, де проживає курдська більшість і яка до цього часу не входила у склад автономії. Після об’єднання всіх курдських земель наступним кроком буде оголошення повної незалежності.
Така послідовність подій означатиме початок кінця Іраку у кордонах, відомих від 20-х років ХХ ст. Для багатьох спостерігачів це вже неминуче. Радник регіонального уряду в Ірбілі Петре Гелбрайт прямо заявив: «Курдів неможливо затримати в Іраку».
Ситуація в Іраку пильно аналізується в сусідніх країнах, де також проживає значна курдська меншина. Успіхи влади в Ірбілі заохочують курдів у Туреччині, Ірані чи Сирії до наполегливіших вимог своїх прав. У Сирії три курдські кантони вже оголосили повну автономію.
Петро РЕТРІВ