Різними шляхами Китай хоче транспортувати в Європу товари, які мали б заповнити ринок Старого континенту. З точки зору Китаю ця гра коштує великих інвестицій.
Незважаючи на однозначно позитивне ставлення до китайської ініціативи майже всіх членів Шанхайської організації співробітництва, під кінцевою декларацією не виявилося підпису індійського прем’єра Нарендри Моді. Це означає, що Індія — відносно новий член шанхайської вісімки — не акцептує ініціативи Пекіна.
Варто нагадати, що підтримку для китайського проекту відбудови стародавнього Шовкового шляху вже оголосили інші члени ШОС: Росія, Пакистан, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан і, зрозуміло, Китай.
Не підлягає сумніву, що держави, які виникли після розпаду СРСР на території Центральної Азії, спритно лавірують між інтересами Китаю і Росії. Намагаючись зберегти свою молоду державність, вони мусять враховувати геополітичні особливості і умови, в яких їм доводиться здійснювати політику щодо потужних сусідів.
Тому китайські інфраструктурні інвестиції на їхній території стають не тільки елементом економічного і цивілізаційного розвитку відсталого пострадянського регіону, але й певною гарантією, що великий сусід із півночі, який мріє про відбудову колишньої імперії, не піде на ризик конфлікту з державами, де інвестовано значні ресурси з Китаю.
Очевидно, в цих країнах неважко виявити і незадоволення, пов’язане зі зростаючими впливами і безперервною експансією Серединної Держави на землі Центральної Азії, але з точки зору інтересів молодих держав це балансування між впливами Китаю і Росії здається раціональним.
Інакше виглядає ситуація для країн — членів ШОС із Південної Азії, тобто Пакистану й Індії. Пакистан віддавна тісно співпрацює з Пекіном і саме з Ісламабада час від часу лунають декларації про all weather friends. Особливо нині, в період погіршення пакистансько-американських відносин, такі союзники, як Китай, конче потрібні Пакистану.
Тим більше що через територію Пакистану має проходити одне з найважливіших відгалужень Нового Шовкового шляху, яке сполучає китайську провінцію Сінцзянь із портом Гвадар, який був збудований китайцями і де-факто залишається китайським портом на території Пакистану.
Де в цій мозаїці перебуває Індія, яка єдина не підтримує китайського проекту, а одночасно є членом ШОС? Організації, яка за задумом її творців (а передовсім Китаю) мала підтримувати геополітичні плани Пекіна.
Індійська стриманість, а навіть негативне ставлення до проекту «Поясу і Шляху», випливає передовсім з індійсько-пакистанських відносин та неприйняття реалізованої Пекіном політики «Перлинний нашийник», елементом якої є оточення Індії з боку океану і створення Китаєм морських баз на бірманських Кокосових островах, в Шрі-Ланці і, врешті, у згаданому вже порту Гвадар у Пакистані.
Делі вважає, що це спроба Китаю порушити традиційну індійську зону впливу в Індійському океані. Будівництво цих баз одночасно є початком виникнення морських відгалужень Нового Шовкового шляху, який загрожує індійському пануванню на океанських торговельних шляхах.
Другою причиною відмови Делі підтримати ініціативу «Поясу і Шляху» є факт, що транспортний коридор, створений Китаєм на території Пакистану, проходить через спірну територію між Індією і Пакистаном.
Спір точиться навколо території, яку Ісламабад називає «Азад Кашмір», тобто «Вільний Кашмір», натомість Делі вважає цей регіон індійським, окупованим Пакистаном.
Створення там Пекіном одного з важливих транспортних коридорів у рамках проекту «Поясу і Шляху» і розбудова на цих землях китайської інфраструктури може назавжди перекреслити індійські прагнення до відновлення цієї території. На це в будь-якому разі не може погодитися нинішній націоналістичний уряд Індії на чолі з прем’єром Нарендрою Моді.
У контексті нелегких, а часто і напружених індійсько-китайських відносин та прикордонних суперечок між обома державами складно припускати, щоб індійське членство у ШОС не принесло цій організації чергових суперечок на чергових самітах.

Петро ПЕТРІВ