У відповідь турецька влада наголошує, що ЄС і США в 2016 році фактично мотивували організаторів спроби усунення від влади Реджепа Ердогана та не хочуть переслідувати активних учасників цього процесу, які перебувають в Європі і США.
Зрозуміло, що існуючий політичний клімат не сприяє нормальному ходу переговорів про вступ Туреччини до ЄС. Тому не дивно, що в недавньому звіті Європейської комісії, в якому накреслені пріоритетні плани балканського розширення ЄС до 2025 року, про Туреччину не йдеться.
Усвідомлюючи ці факти реальної політики, турецькі власті вирішили не церемонитись у своїх відносинах з ЄС. Зокрема, загострюється баталія ЄС і Туреччини щодо енергетичної проблематики.
У 2015 році геологи на шельфі грецької частини Кіпру відкрили великі поклади газу. Вони географічно перебувають саме в тій частині прибережних вод «острова Афродіти», яка входить до ЄС.
Днями флотилії НАТО довелося втрутитись, коли турецькі військові кораблі спробували завадити роботі суден геологів в Егейському морі. Реагуючи на ці події, Європейська комісія закликала Туреччину поважати суверенітет країн — членів ЄС.
У відповідь Міністерство закордонних справ Туреччини у своїй ноті згадало про всі образи, нанесені туркам Євросоюзом за останні два роки. Обмін емоційними нотами зайвий раз засвідчив напругу у турецько-європейських відносинах, яка вже з неявної фази переходить у відкриту фазу.
Додатковим джерелом непорозумінь стає загальна ситуація на Близькому Сході, адже Туреччина і Євросоюз займають протилежні позиції щодо всіх регіональних принципових питань. Зокрема, Туреччина засудила намір США визнати Єрусалим столицею Ізраїлю, у свою чергу, ЄС це теж засудив, але не так різко, як турки.
У сирійській війні Туреччина де-факто є союзником Росії та Ірану, натомість ЄС дистанціювався від військової складової сирійського конфлікту, віддавши там ініціативу США. Також ЄС і Туреччина по-різному ставляться до проблеми врегулювання внутрішньополітичного конфлікту у Лівані.
На тлі загострення зазначених протиріч чи не єдиною сферою, де Туреччина та ЄС ще активно координують свої дії, є співпраця спецслужб із питань протидії міжнародному тероризму. Фактично це остання «лінія оборони» прихильників нормалізації турецько-європейських відносин.
Турки не хочуть шукати компроміси за рахунок своїх національних інтересів, а ЄС не хоче визнавати, що режим Ердогана настільки трансформував турецьке суспільство, що воно стало набагато більш націоналістичним та егоїстичним, аніж цього вимагають норми взаємодії з партнерами по ЄС і НАТО.

Андрій МАРТИНОВ