Серед основних завдань британських служителів закону — створити в Казахстані суд, який, по-перше, буде незалежним від місцевої влади, а по-друге, виключить будь-які підозри в заангажованості. «Незалежність гарантують поправки до Конституції країни», — зазначив лорд Вульф.
Крім того, повідомляється, що подібні суди вже створено в Сінгапурі, Гонконгу, Дубаї, Абу-Дабі й Катарі.
Отже, що це за суд такий, чим відомий лорд Вульф і його команда, які перспективи має Казахстан, а також наскільки реальними є перспективи участі іноземних фахівців в українських реформах, зокрема в реформі судочинства, спробував розібратися Укрінформ.
Лорд Гаррі Вульф і команда: що про них відомо?
Високому суду Лондона в ХХI столітті довіряють усі, а відтак саме там вирішують свої суперечки не тільки українські олігархи, а й світові транснаціональні компанії. Саме тому інші фінансові центри світу після столиці Великої Британії переймають чужу для них юридичну систему.
Так, наприклад, сталося у фінансовому центрі Дубаї. А з огляду на той факт, що дубайський прецедент — це приклад для Астани, не дивно, що і казахська сторона пішла цим шляхом, запросивши до себе авторитетну команду британців. Що про них відомо?
85-річний Гаррі Кеннет Вульф, як бачимо, на відпочинок не поспішає. У минулому він — верховний суддя, голова судів Англії та Вельсу, реформатор цивільного судочинства. Один зі стовпів сучасної судової системи Великої Британії.
Серед інших запрошених із Британії суддів і адвокатів (крім, власне, лорда Вульфа) — сер Робін Джейкоб, сер Стівен Річардс, сер Джек Бітсон, сер Руперт Джексон, королівський адвокат лорд Едвард Фолкс, королівський адвокат Ендрю Спінк, королівський адвокат Том Монтегю-Сміт і Патріція Едвардс. Консультативну раду очолить королівський адвокат Майкл Блер.
Звичайно, наведений список імен звичайному українцю ні про що не говорить. Але це справжні зірки британського права. Приміром, один із найавторитетніших у списку — екс-міністр юстиції Великобританії Едвард Фолкс.
У Туманному Альбіоні його ім’я асоціюється з реформою системи страхування, коли були істотно знижені процентні ставки для простих громадян і жорстко обмежені шахраї, які намагалися дурити страхові компанії.
Ще один суддя — сер Джек Бітсон — широко відомий не тільки як юрист-практик, а й як автор підручників у галузі права. А його колега сер Руперт Джексон — один зі співавторів підручника з англійського права. Книга визнана еталоном і витримала кілька перевидань.
Лондонське право — магніт для міжнародних інвестицій?
В одному з інтерв’ю казахському телеканалу AstanaTV Гаррі Вульф заявив, що дипломатичні вигоди від такого кроку цілком зрозумілі. Якщо інвестори зрозуміють, що в Казахстані існує безпечне середовище і є суд, який дотримується верховенства права, то він матиме всі шанси стати магнітом для міжнародних інвестицій.
«Яскравий приклад — Гонконг, де нині працює загальне право, — переконує Вульф. — Коли цю країну передали назад китайцям — вони погодилися зберегти там англосаксонське право. І відтоді інвестори та ділові люди використовують Гонконг як правову основу».
Утім, опозиційна журналістка Жанара Ахметова дотримується різко критичної позиції щодо цього факту. На прохання Укрінформу вона прокоментувала прихід британських суддів у Казахстан. За її словами, шанс, що в країну прийдуть міжнародні інвестиції, справді є, але група іноземних суддів тільки допоможе тамтешнім корупціонерам, створюючи сприятливий імідж Казахстану, в той час як президент Назарбаєв буде переслідувати по всьому світу опозицію і катувати в тюрмах казахів, в тому числі бізнесменів.
— У Казахстан їдуть британські судді, хоч і вищого класу, але всі пенсіонери, двоє з них ідуть у відставку в поточному році. Назарбаєв — старий ділок на міжнародній арені, казенні гроші цього разу підуть на зміцнення іміджу судової системи Казахстану в міжнародних колах.
І зовсім не випадково. На тлі масових переслідувань, арештів і тортур бізнесменів, опозиціонерів, журналістів тощо, де казахстанське правосуддя пов’язують тільки з диктатурою і корупцією, раптом з’являться лорди в бірюзово-золотих мантіях і почнуть проливати на столицю правозахисне світло.
Астана ще мовчить, натомість російські та місцями українські ЗМІ захоплено розписують реформаторський крок із палітри «ста кроків» Назарбаєва так, ніби ми, немов ті норвежці, можемо більше не будувати в’язниць, адже лорди вкупі з нашими інноваторами перереформують систему до невпізнання.
Важко повірити, що верховний суддя Англії не знає, що в міжнародному рейтингу прав свобод Казахстан посідає ганебне 138-е місце у світі. Напевно, не може не знати й того, що в Європарламенті й ООН на кожній сесії розбирають тортури та порушення прав людини в Казахстані, а також, що на даний момент американським судом заморожені активи Національного фонду Казахстану за переслідування інвестора з-за кордону.
Так звідки така впевненість у благочестивому реформаторському дусі Назарбаєва? Деякі ЗМІ переповнені захопленням так, немов нам Європа виділила грошей на реформування системи, а ми, казахи, стали локомотивом реформ в євразійському просторі.
Але насправді все навпаки. Ми заплатимо, щоб просочена кров’ю і сльозами мантія казахстанського суду заблищала лоском і бездоганністю англійського права. Ніякої зрілості держави немає, коли для міжнародних інвесторів працює Комерційний суд лорда Вульфа, а для всього іншого Казахстану — суд Нурсултана Назарбаєва.
Іноземні фахівці в українських реформах, зокрема судочинстві — це реально?
Усі ми пам’ятаємо американку Наталію Яресько (екс-міністра фінансів), грузина Олександра Квіташвілі (екс-міністра охорони здоров’я), литовця Айвараса Абромавічуса (екс-міністра економічного розвитку і торгівлі України)... Дехто пов’язував їхню появу з наміром влади провести реформи, залучивши фахівців, не пов’язаних з українськими корупційними схемами. Інші ж, навпаки, переконували, що таким чином влада намагається перекласти відповідальність за ймовірні прорахунки на іноземців.
Дискутувати зараз на цю тему — хто виявився правий, а хто помилявся — не збираємося. Утім, трохи «помізкуємо» про участь іноземних спеціалістів в українських реформах, зокрема в реформі судочинства, а точніше — наскільки нині це взагалі реально?
Юристи і політологи дещо розходяться у відповідях на це запитання: одні переконують, що перспектива доволі туманна, інші, навпаки, не відкидають імовірності залучення іноземців до правосуддя.
Експерт програми реформування правоохоронної та судової систем аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Тетяна Ющенко переконує, що Конституція нашої держави, на відміну від Казахстану, чітко визначає вимоги, яким має відповідати особа, яка прагне працювати суддею, і приналежність до громадянства України є однією з них:
«Очевидно, законодавство Казахстану не містить (чи уже не містить. — Ред.) таких обмежень, що дозволяє владі створювати так звані змішані, гібридні суди. Такий порядок формування суду дає можливість вести мову про гарантії його незалежності та неупередженості під час розгляду справ, і це об’єктивно викликає довіру потенційних інвесторів.
А українські законотворці зосередилися на ідеї створення антикорупційного суду як панацеї від усіх корупційних проявів та засобі підвищення інвестиційної привабливості.
Можливо, коли цей «ефект плацебо» буде знівельовано першим виправдовувальним вироком антикорупційного суду чи першим взяттям «корупціонера на поруки», армія радників та експертів почне переконувати громадськість у тому, що єдиним способом подолати корупцію є залучення до здійснення правосуддя суддів з інших держав.
Однак поки що в реаліях сьогодення ідея створення судів із суддями — громадянами інших держав лежить виключно у фантастичній площині».
Подібну думку висловив і директор фундації DEJURE, експерт із судової реформи Реанімаційного пакета реформ Михайло Жернаков:
«Ще із самого початку пропонувалося, щоб і для антикорупційного суду, і для суду з питань воєнних злочинів проти людяності запросити іноземних фахівців задля створення, так би мовити, моделі гібридного суду. Але пропозицію одразу відхилили.
Це ж саме й зараз. Коли судова реформа фактично провалилася на стадії відбору суддів до Верховного Суду — також лунало чимало пропозицій про залучення іноземців, приміром, щодо їх участі у відборі кандидатів. Але у відповідь знову відмовки: не можна — це загроза суверенітету.
Виходить, що в авторитарному Казахстані із суверенітетом усе нормально, якщо вони дозволяють собі призначати суддями іноземців, а в нас — ні. Чи варто чекати якихось змін у майбутньому? «Вангувати» не беруся. Але допоки у влади не буде на те політичної волі — перспективи доволі туманні».
Експерт Центру структурної політології «Вибір» Лілія Брудницька взагалі каже, що нині самі іноземці не захочуть працювати в Україні:
«Достатньо високим є ризик, що іноземні спеціалісти-професіонали будуть ангажовані певними політичними силами чи фінансово-промисловими групами. Або будуть звинувачені у заангажованості. Усе це не потрібно у першу чергу самим спеціалістам.
Окрім того, Україна має приклади роботи іноземних фахівцв, і в соціумі загалом сформувалося як позитивне, так і негативне сприйняття так званих варягів. На негативному сприйнятті іноземних спеціалістів уже грають і надалі, напевно, гратимуть певні політичні сили. Тому навряд чи вони захочуть працювати в Україні».
Голова правління Центру політико-правових реформ Роман Куйбіда та радник юридичної фірми «Астерс» Дмитро Шемелін ідею залучення міжнародних фахівців не відкидають. На їхню думку, гіпотетично це реально зробити, проте є одне «але».
Р. Куйбіда: «Лунали різні пропозиції щодо залучення іноземних фахівців до правосуддя. Поки що не видно таких пропозицій у сфері комерційного права. Однак у кримінально-правовій сфері ці пропозиції досить реалістичні — від залучення міжнародних експертів і формування антикорупційного суду — до запрошення міжнародних суддів, прокурорів та слідчих для розгляду справ про злочини проти людяності, воєнні злочини і злочини агресії.
Наприклад, українські слідчі і прокурори здобули унікальний досвід під час спільного розслідування зі своїми колегами з Нідерландів, Австралії, Малайзії та Бельгії катастрофи літака рейсу MH17. Саме внаслідок недовіри до українських судів була укладена міжнародна угода, що цю справу розглядатимуть у Нідерландах.
Конституція допускає призначення на посаду судді лише громадян України, однак гіпотетично міжнародні судді могли б залучатися у ролі, подібної до ролі присяжних. Тож я б не відкидав ідею залучення міжнародних фахівців до судочинства в Україні».
Д. Шемелін: «Основна проблема, з якою стикнеться навіть найбільш досвідчений та незаангажований іноземний суддя, — це незнання українського права: Суд з іноземними суддями в Казахстані ґрунтується на законодавчому створенні в середині держави Міжнародного фінансового центру «Астана» — ізольованої правової системи, де відносини регулюються англійським правом.
Створення чогось подібного в Україні вимагатиме, ймовірно, змін до Конституції та ухвалення низки фундаментальних законів. Це теоретично можливо, однак це — складне політичне рішення».
Мирослав ЛІСКОВИЧ,
Укрінформ
