Натомість більшість іспанських політичних партій — прибічники конституційного монархізму, незважаючи на те, що останніми роками династія Бурбонів дискредитувала себе гучними публічними скандалами. Зрештою, це також стимулювало негативне ставлення багатьох каталонців до загальнонаціонального проекту в Іспанії.
Формально іспанські власті заявили, що прихильники каталонського сепаратизму вибори програли. Символом цього є вимушена політична еміграція колишнього прем’єр-міністра каталонської автономії Карлеса Пучдемона.
Він мотивував своїх прихильників звернутися до Конституційного суду Іспанії щодо незаконності рішення Мадрида розпустити виконавчу владу автономії та ввести пряме управління.
Утім, іспанський Конституційний суд визнав законними дії уряду Маріано Рахоя, який аргументовано довів, що радикальними діями захищав іспанську Конституцію, яка не передбачає механізму відокремлення від Іспанії її складових.
Додатковим підкріпленням позиції центральних властей Іспанії стала позиція Європейського Союзу. Його органи закликали прихильників каталонського сепаратизму і Мадрида до цивілізованого діалогу. Утім, украй політично різноманітний склад новообраного парламенту Каталонії максимально ускладнює формування нової виконавчої влади автономії.
Це стає аргументом для прихильників відокремлення Каталонії, які дорікають Мадриду у штучному придушенні ідеї незалежності. Поки що власті з Мадрида не можуть запропонувати Каталонії довготривалу ефективну модель політичного партнерства.
Зараз зрозуміло, що спроба де-факто домогтися незалежності Каталонії не просто налякала багатонаціональні європейські країни, а й заклала міну сповільненої дії під усю Європу. Тому поки що вирішили заморозити ситуацію, що відкладає до кращих часів вирішення питання самовизначення Каталонії.

Андрій Мартинов