Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 12 Сiчень 2018 11:59

Порохова діжка

Rate this item
(0 votes)

Ви­зна­ючи Єру­са­лим сто­ли­цею Із­ра­їлю, Аме­ри­ка пе­ре­стає вда­ва­ти роль сто­рон­ньо­го ме­діа­то­ра. Доб­ре це чи по­га­но?

Події на Близькому Сході останні 40 років у Вашингтоні вважали фактично внутрішньою справою — такими великими були впливи й інтереси найбільшої супердержави у цьому регіоні світу.

Після американської інтервенції в Іраку ситуація змінилася: Близький Схід вирвався з-під американського контролю і став непередбачуваним. «Арабська весна» у 2011 році повалила кількох диктаторів, а потім викликала хаос у Лівії, Єгипті, Ємені і Сирії.
Усе це відбувається самопливом, без згоди, ініціативи і ручного управління Америки, що частково стало наслідком непродуманої політики Джорджа Буша, а частково бездіяльності Барака Обами, який вирішив «відпустити» Близький Схід — чи то з прагматичних мотивів (бо американські інтервенції були дорогими і невдалими), чи з ідеалістичних (бо всі народи, як заявив 100 років тому американський президент Вудро Вільсон, мають право на самовизначення).
Проте в США на Близькому Сході є великі можливості якщо не поліпшити, то, принаймні, щось зіпсувати. Тому непередбачуваний Трамп і непередбачуваний Близький Схід — це особливо небезпечна вибухова суміш.
До цього часу загальним було визнання, що статус Східного Єрусалима і Західного берегу Йордану, тобто земель, окупованих Ізраїлем з 1967 року, може бути врегульований лише шляхом порозуміння ізраїльтян з палестинцями.
Самовільне і одностороннє рішення Ізраїлю з 1980 року про анексію Східного Єрусалима і запис у Конституцію, що «неподільний Єрусалим є столицею країни», не були ніким формально визнані. Тому всі країни мають свої посольства у Тель-Авіві.
І ось Трамп пориває з цією аксіомою міжнародної політики. Багатьом аналітикам це здається сенсацією і небезпечним поворотом, але якщо вдуматися, то Трамп поставив цілком логічну крапку в американській політиці щодо Ізраїлю і Палестини. Адже Вашингтон ніколи не був безстороннім спостерігачем у цьому конфлікті. Завжди він брав сторону ізраїльтян, навіть при Обамі.
Лише у грудні 2016 року дипломатія Обами за три тижні до завершення його правління не вчинила вето на резолюцію Ради Безпеки ООН із закликом до Ізраїлю припинити будівництво поселень на Західному березі (тобто на спірній території з 1967 року), а лише утрималася від голосування. Це викликало здивування в усьому світі, призвичаєному до безумовної підтримки Ізраїлю Америкою.
Визнання Трампом Єрусалима столицею Ізраїлю остаточно пориває з багаторічною фікцією Америки як стороннього медіатора. Вважається, що Джаред Кушнер, зять Трампа, готує якийсь новий план розв’язання близькосхідного конфлікту, але можна припустити, що ні у 2018 році, ні у наступні роки нічого з того не буде.
Варто нагадати, у чому суть конфлікту: два народи, євреї і палестинці, претендують на малий клаптик землі між Середземним морем і рікою Йордан. Обидва мають вагомі духовні, емоційні й історичні аргументи, обидва подібні за чисельністю (на спірній території проживають приблизно по 6 мільйонів ізраїльтян і палестинців). Нині один із цих народів — після численних воєн, примирень, терористичних замахів, відплатних акцій — має у своїх кордонах близько 80% спірної території, але незадоволений. Він окупує решту 19% спірної території і посилає туди колоністів, названих «поселенцями».
1% спірної території, а саме зону Гази, віддано виключно палестинцям. Але навіть цей 1%, сильно відрізаний від світу, Ізраїль блокує з моря, не дозволяє створити в Газі аеропорт і т. п. Це є своєрідна превенція, бо якби кордони Гази були відкритими, бойовики ХАМАСу могли б придбати значно кращі ракети, ніж мають нині.
Єдиним шансом змінити цей стан речей є реальний тиск Америки на Ізраїль. Наприклад, загроза США зупинити фінансову і військову допомогу (майже 4 мільярди щорічно), якщо поселення на Західному березі не будуть ліквідовані. Але на такий крок не наважився Обама, тому, тим більше, нема чого розраховувати на Трампа.
Подібними мотивами належить пояснити Трампові погрози на адресу Ірану. Але оскільки справа Єрусалима є символічною, а доля палестинців мало кого обходить (де-факто їх давно покинули навіть брати з арабських країн), то розрив договору з Іраном може мати серйозні і відчутні наслідки. Включно з черговою великою війною на Близькому Сході.
Майже всі експерти включно з провідними експертами з адміністрації Трампа вважають, що договір Заходу з Іраном діє: він якщо не анулював, принаймні відсунув на багато років загрозу іранської атомної бомби.
Аятоли з Тегерана дотримуються умов договору. Але одночасно ведуть агресивну політику на Близькому Сході і здобули немало успіхів, навіть якщо взяти до уваги, що після чотирьох десятиліть правління аятол Іран є відсталою корумпованою країною, нездатною до повного розвитку свого величезного потенціалу.
Але, незважаючи на це, Іран продовжує вести партію «першої скрипки» на Близькому Сході: в Сирії після п’яти років громадянської війни і смерті кількох сотень тисяч людей іранський протеже, президент Башар Асад, здається, бере ситуацію під свій контроль.
Ліван став заручником Тегерана з огляду на Хезболу, потужне шиїтське угруповання, фінансоване і підтримуване Іраном, — до тієї міри, що прем’єр Лівану за таємничих обставин утік до Саудівської Аравії і звідти оголосив, що боїться за своє життя.
В Іраку правлять шиїти, дуже приязно налаштовані до Ірану, у Бахрейні шиїтська більшість, підтримувана Іраном, становить загрозу для сунітської влади, в Ємені шиїти, також підтримані Іраном, опанували половину країни.
Через це родина Саудів відчуває загрозу навіть від незначної шиїтської меншості (10–15% населення). Звідси масштабне переозброєння монархії (з оборонним бюджетом майже 82 мільярди доларів щорічно саудівці поступаються лише США і Китаю).
Ба більше, саудівці, як повідомляють медіа, активно шукають союзу з Ізраїлем. І навпаки: ізраїльський генерал Гаді Айзенкот оголосив в інтерв’ю для саудівських медіа, що Ізраїль готовий передати Саудівській Аравії розвідувальну інформацію, щоб спільно стримати Іран.
У такій атмосфері не треба багато, щоб регіональні конфлікти сунітів (під проводом Саудів) з шиїтами (під керівництвом аятол), які у 2017 році точились у Лівані, Сирії, Ємені й Іраку, перетворились у 2018 році на велику війну.

Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».