Для ймовірної перемоги Гілларі Клінтон у колегії виборщиків за неї, а не за Трампа мали проголосувати майже чотири десятки виборщиків. Якби це сталося, такий результат можна було б сміливо заносити до Книги рекордів Гіннесса як найбільший скандал у політичній історії США.
Проте навіть найбільш непослідовні виборщики, скоріше за все, усвідомлювали, що такі кульбіти бюлетенями, зважаючи на особливу напругу цьогорічної президентської виборчої кампанії у США, могли б поставити країну на межу громадянської війни. Тому попри певну кількість голосів виборщиків всупереч їхнім мандатам загальної кількості виборщиків Дональду Трампу вистачило для офіційного закріплення своєї перемоги.
Набагато більше уваги прикуто до його кадрової політики. Днями Дональд Трамп висунув на посаду державного секретаря США колишнього головного менеджера найбільшої нафтової компанії США «ЕкксонМобіл» Рекса Тіллерсона.
Американські засоби масової інформації відразу згадали, що Тіллерсон має російський орден «Дружби народів» та тісно взаємодіяв із державним концерном «Роснафта». Тому низка республіканців уже закликала сенат відкинути цю кандидатуру.
Знову посилаючись на політичні прецеденти в історії США, можна на пальцях двох рук перерахувати випадки, коли сенат не затверджував на виконавчі посади кандидатів, яких запропонував новообраний президент. Формально такий прецедент був би втручанням законодавчої влади у сферу повноважень виконавчої влади, главою якої є президент США. Зважаючи на це, ймовірність відкинення кандидатури Тіллерсона на посаду державного секретаря, якщо вона реально буде внесена офіційно, дуже низька.
Аналітики вважають, що Тіллерсон особисто знайомий із багатьма впливовими політичними та громадськими діячами в усьому світі. Зрештою, саме йому доведеться реалізовувати помірковано ізоляціоністський курс адміністрації Дональда Трампа на міжнародній арені.
Скоріше за все, розвиток міжнародних подій змусить цю адміністрацію проводити більш активну зовнішню політику. Зокрема, прогнозується, що найбільш імовірним предметом суперечок між США і Росією на початковому етапі президентства Трампа стане ситуація на Кубі та у Венесуелі. Особливо Венесуела цікава для «нафтовика» Тіллерсона, а там за президента Нестора Мадуро правлять бал російські та китайські нафтові компанії.
Тому скептики вважають, що Кремль і Вашингтон за Трампа устигнуть пересваритися ще до запланованої на травень 2017 року у Гельсинкі першої персональної зустрічі Трампа і Путіна. Поки що зрозуміло, що готовність Дональда Трампа послідовно захищати американські національні інтереси у світі виключає навіть натяк на гіпотетичний «медовий місяць» в американськоросійських відносинах після його інавгурації 20 січня 2017 року.
Андрій МАРТИНОВ