Відтоді за допомоги американської окупаційної політики Японія перетворилася на модерну демократичну державу та на головного військовополітичного союзника США.
У 1956 році, намагаючись посварити Вашингтон і Токіо, Кремль пішов на підписання Московської декларації, яка констатувала завершення радянськояпонської війни та визнала, що острови Шикотан і Хабомаї можуть бути «передані» Японії у разі остаточного підписання мирного договору. Але до кінця історії СРСР такий договір так і не був підписаний.
Націоналістичні японські політичні угруповання досі дорікають владній еліті, що та втратила шанс «купити» ці острови у Михайла Горбачова. Певні надії на таке бізнесове рішення спірних питань існувало й за часів Бориса Єльцина. Однак у 1999 році він закликав японців погодитись із тим, що територіальну суперечку зможуть розв’язати лише наступні покоління. Але для перенаселеної Японії ці багаті на ресурси острови залишаються не просто частиною історії, а й роз’ятреною раною у національній свідомості.
Нинішній прем’єрміністр Японії Сіндзо Абе мріє покласти край територіальній проблемі належності островів. Росія розраховує залучити у свою економіку японські інвестиції та технологічні інновації без вирішення територіальної проблеми. Такою була диспозиція сторін напередодні переговорів, по суті такою самою за фактом спільної декларації вона залишилась і після дводенних переговорів.
В умовах діючих санкцій проти Росії Володимир Путін є нечастим гостем в одній із країн «великої сімки». Тому Кремль максимально у своїх пропагандистських інтересах використав цей факт, аби показати, як «змінилися політичні умови навколо Росії». Правда, у дні візиту Путіна в Японію відбувався саміт Євросоюзу, який продовжив дію санкцій проти російської економіки.
Але візит Путіна був потрібен японській стороні заради зміцнення внутрішньополітичних позицій та демонстрації ефективності діяльності уряду Сіндзо Абе. Тому японський уряд не організував зустрічі Путіна з імператором Японії Акіхіто, аби довести, що Японія в час, коли накладено на Росію санкції через агресію в Україні, не підриває єдності країн «великої сімки».
Найбільш гучним результатом переговорів стала новина про те, що сторони домовилися розпочати на експертному рівні обговорення питання спільної господарської діяльності на спірних островах. Правда, Кремль наполягає, аби така ймовірна діяльність здійснювалася «не на шкоду позиціям сторін щодо проблем мирного договору» та на основі російського законодавства.
Путін у цьому питанні вимушений діяти обережно, пам’ятаючи, що 2018й — це рік президентських виборів у Росії, тому йому можуть пригадати «торгівлю російськими землями». Крім того, російськояпонські відносини є складовою частиною складної формули азійськотихоокеанського балансу сил, до якого залучені й китайськоамериканські відносини.
Пекін і Вашингтон ревниво стежать за будьякими зрушеннями у російськояпонських відносинах. Адже аналогічні до проблеми «північних територій» із Росією територіальні проблеми Японія має у відносинах із Китаєм. Крім того, у дні візиту Путіна вибухнув скандал в американськокитайських відносинах, пов’язаний із перехопленням китайцями у спірних водах американського безпілотного розвідувального літака. До того ж Пекін ретельно вивчає реакцію на пропозицію новообраного американського президента Дональда Трампа Токіо — створити японську атомну бомбу.
Утім, японці поки що дуже обережно переглядають свою Конституцію 1947 року, яка забороняє їм надмірний мілітаризм. Але всі близькі і далекі сусіди Японії вимушені рахуватися з її вагомим економічним потенціалом, який дає Японії статус великої держави й без ядерної бомби. Зважаючи на високу динаміку змін у сучасних міжнародних відносинах, досить швидко стане зрозумілим ступінь ефективності угод, які були досягнуті за результатом японськоросійських переговорів на вищому рівні.
Зрозуміло, що «прориву» не відбулось, але Японія у питанні дотримання санкцій проти Росії як справжній самурай «пройшла» лезом меча.

Андрій МАРТИНОВ