Отже, 8–9 грудня 2016 року в Гамбурзі відбулася зустріч міністрів закордонних справ країн — учасниць ОБСЄ. На початку головування Німеччина анонсувала мету досягнення прогресу у врегулюванні конфлікту на Донбасі.
Але наприкінці року нічого не змінилося. Знову Росія нібито погоджується на припинення вогню лише після політичних поступок України. Під цими поступками Кремль розуміє легалізацію контролю Росії на Донбасі, що повністю суперечить Мінським угодам.
Також не новина, що Росія тисне на партнерів загрозою посилення конфлікту включно з брязканням ядерною зброєю. Внаслідок руйнування Кремлем європейської системи безпеки, яка до 2014 року існувала у вигляді, котрий склався після розпаду СРСР, непросто повернутися до норм міжнародного права у діяльності ОБСЄ.
Оскільки процедура прийняття рішень у цій організації передбачає одноголосне голосування країнчленів, неможливо уявити собі ситуацію, коли Росія «підтримуватиме» в ОБСЄ рішення, які не вважатиме вигідними для себе. Тому європейська система безпеки залишається у тому ж глухому куті, куди її загнала анексія Криму і агресія Росії на Донбасі.
Наразі Німеччина передала головування в ОБСЄ у 2017 році Австрії. Відню буде не менш складно впоратись з обов’язками дипломатичного врегулювання кризи в Європі. Тим паче що багато тенденцій залишаються на перешкоді цього процесу. Насамперед ідеться про очікувані внутрішньополітичні зміни у деяких європейських державах.
Не виключено, що навесні 2017 року відбудуться як чергові президентські вибори у Франції, так і позачергові вибори в Італії. Кремль розраховує, що там до влади прийдуть європейські скептики, які будуть готові вести з Росією переговори про поділ сфер інтересів у Східній Європі.
Але ці очікування абсолютно суперечать правовим нормам ОБСЄ, які стосуються намірів створення європейської системи безпеки без розподільчих ліній, однакової за гарантіями для всіх її учасників.
Незалежно від внутрішньополітичних процесів у деяких європейських країнах — членах ОБСЄ чіткішими стануть уявлення нової президентської адміністрації США на чолі з Дональдом Трампом про діяльність НАТО та щодо американської ролі у процесі гарантування стабільності європейської системи безпеки.
Зрозуміло що Кремль очікує «господарчого розрахунку» у відносинах між європейськими партнерами по НАТО із США, що у передвиборчій кампанії декларував Трамп. Але ключові кадрові призначення у його адміністрації свідчать про принаймні потенційну тенденцію до зміцнення євроатлантичної солідарності.
Зрештою, вимога збільшення військових витрат, які Вашингтон висуває до європейських країн — членів НАТО, тотожна військовополітичним планам Євросоюзу зі зміцнення власної обороноспроможності. Маючи такого непрогнозованого сусіда, як Росія, Євросоюз буде вимушений збільшувати свій фінансовий і військовотехнічний внесок в оборону Європи.
Крім того, перемога на президентських виборах в Австрії Александра ван дер Беллена означає, що Австрія не скочується до стану країни, яка виступає за скасування економічних санкцій щодо Росії незалежно від її дій у військовополітичній сфері. Тож на плечі Австрії наразі лягає тягар неврегульованих конфліктів на просторах відповідальності ОБСЄ.

Андрій МАРТИНОВ