Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Субота Грудень 14, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 15 Травень 2014 03:00

Росія тисне на Країну: диверсії і дипломатія

Rate this item
(0 votes)

Кремль ще не визначився, чи використати військові сутички у Донецькій області та трагедію в Одесі 2 травня для початку військової агресії на «континентальну» Україну. Натомість Володимир Путін вирішив провести «мирний дипломатичний наступ», найважливішим елементом якого стали переговори з діючим головою ОБСЄ Дідьєром Буркгальтером 7 травня на тему дорожньої карти вирішення української кризи. 

Згідно з висловлюваннями обох політиків ця карта передбачає передовсім припинення силової операції на Сході України, роззброєння неформальних груп та початок Києвом за підтримки ОБСЄ діалогу з представниками українських регіонів на тему основ конституційної реформи.
Початок Москвою «мирного наступу» здається віртуальною дією і використанням уже апробованої тактики, яка полягала, з одного боку, у застосуванні елементів силового тиску, а з іншого — представленні себе конструктивною силою, яка прагне до мирного вирішення конфлікту. Білокам’яна, здається, побачила можливість поступового захоплення під свій контроль України (або принаймні її південно-східної частини) шляхом поєднання диверсійних і політико-дипломатичних дій.


Перші полягають у координації дій сепаратистів, які поступово розширюють територію дестабілізації у Південно-Східній Україні. Другі становлять основу для цих дій і включають політико-дипломатичну і пропагандистську кампанії.
Поточною метою Москви є ослаблення легітимності і позиції української влади на міжнародній арені при одночасному визнанні сепаратистів з Південно-Східної України офіційною і незалежною від Росії стороною переговорів про новий державний устрій і склад українського уряду. У цьому контексті наша північна сусідка хоче продовжувати міжнародні переговори за участю проросійських терористів для посилення політичного тиску на Київ. Шанс протягнути свої пропозиції вона бачить у першу чергу у відносинах із Німеччиною, яка, крім власної активності, має відчутний вплив на діяльність швейцарського голови ОБСЄ.
Росія використала трагедію в Одесі для масованої політико-пропагандистської кампанії, спрямованої на дискредитацію і ослаблення легітимності української влади. Російська сторона покладає на Київ повну відповідальність за події в Одесі. Речник президента Путіна Дмитро Пєсков звинуватив владу у Києві, що та має «руки по лікті у крові». Голова російської Держдуми Сергій Наришкін назвав трагедію в Одесі «людиновбивством», а міністр закордонних справ Сергій Лавров — «чистим фашизмом». Громадська палата (створений Кремлем консультативний орган) обіцяє подати скаргу на українську владу до Європейського суду з прав людини, звинувачуючи в одеській трагедії.
Російські можновладці все частіше називають українську владу хунтою. Ослаблення легітимності влади в Києві повинне погіршити її позицію на переговорах про майбутнє України і змусити прийняти московські умови врегулювання конфлікту. Одночасно, покладаючи на Київ звинувачення за проливання крові і зростання напруги, Москва будує обґрунтування для майбутнього збройного втручання в разі рішення про вторгнення за умови провалу диверсійних і дипломатичних дій.
Кремль хоче переконати міжнародну громадськість, що терористи з Південного Сходу України є незалежною силою, яка презентує волю місцевих громад і без порозуміння з якими не вдасться стабілізувати ситуацію в Україні. Для набуття суб’єктності сепаратистами Москва використала, зокрема, інцидент із викраденням західних військових спостерігачів ОБСЄ у Слов’янську. Володимир Путін підкреслював, що це є наслідком того, що ті, хто запросив спостерігачів (влада у Києві), не порозумілись із тими, хто фактично контролює регіон, куди вони прибули (сепаратисти-терористи).
Також організоване Росією звільнення заручників під час візиту на Донбас посланця президента Російської Федерації Володимира Лукіна було використано як для поліпшення іміджу Росії, так і для самих сепаратистів. МЗС Росії при цій оказії похвалило «мужність і гуманізм захисників міста» (сепаратистів-терористів), які погодилися звільнити заручників попри силову акцію українських військ і «бойовиків Правого сектора». Володимир Путін після зустрічі з Дідьєром Буркгальтером зауважив, що початок переговорів Києва з терористами залишається єдиним способом стабілізації становища в Україні.
У цьому контексті заклик Путіна до них про перенесення дати «референдуму» про суверенність так званої Донецької народної республіки належить розуміти як спосіб підкреслення їх суб’єктності і необхідності діалогу з ними. Якби сепаратистів включили як сторону до офіційного діалогу на тему майбутнього України, Росія отримала б аргумент на користь необхідності очікуваних нею змін державного ладу, які фактично мають перетворити Україну на конфедерацію. Розмови із сепаратистами були б також де-юре визнанням, що це власне вони, а не Росія є стороною конфлікту в Україні (що і твердить Білокам’яна).
Москва також хоче посилити тиск Заходу для утримання Києва від спроб запобігти і припинити діяльність терористів у Східній і Південній Україні. Російська сторона звинувачує Київ у застосуванні армії проти цивільного населення Донецької області. МЗС Росії в реакції на початок антитерористичної операції назвало її злочином, який «веде Україну до катастрофи».
Високопоставлені російські чиновники останніми днями озвучували тезу про утримання Києва від військових дій проти сепаратистів і відведення української армії з Південно-Східної України. Згідно з попередньою інформацією дорожня карта виходу з української кризи повинна містити запис про утримання сторін від застосування насильства, у тому числі військових дій.
Москва хоче, таким чином, залучити Київ у політичний процес, який надовго виключить застосування сили. Утримання від насильства, за російським задумом, гарантуватиме терористам безпеку і свободу дій у Південно-Східній Україні. Разом із тим відмова Києва від пропозиції Москви і силова відповідь терористам дозволить покласти на українську владу відповідальність за фіаско мирного процесу.
Москва свідомо посилає суперечливі сигнали щодо запланованих на 25 травня виборів президента України. З одного боку, використовується контекст останніх подій як чергове обґрунтування для саботування виборів. Наприклад, речник Путіна Дмитро Пєсков, коментуючи події в Одесі, заявив, що у нинішній ситуації говорити про вибори в Україні є абсурдом. Представник Громадської палати Владислав Гриб оголосив, що вона збирається звернутися до ООН і Ради Європи з офіційним зверненням про перенесення президентських виборів в Україні з 25 травня на час, коли ситуація в країні стабілізується.
Одночасно Москва показує (виступи Путіна 17 квітня і 7 травня), що вони можуть відбутися за певних умов (відмова від застосування сили, присутність спостерігачів, свобода виборчої кампанії, а передовсім — політичні гарантії конституційної реформи).
Отже, Росія, усвідомлюючи рішучість Києва і підтримку Заходом ідеї виборів 25 травня в Україні, хоче взамін за відмову від їх відвертого саботажу отримати від України такі рішення щодо державного устрою, які йтимуть у напрямку пропонованого Москвою перетворення України на конфедерацію регіонів. Суперечливі сигнали щодо виборів можуть також бути звичайною грою російської сторони на поглиблення розбіжностей в українській правлячій еліті.
Якщо до останнього часу головним партнером для переговорів про Україну Росія бачила Сполучені Штати, то в останні дні через винятково тверду лінію американської політики, введення чергових санкцій головним каналом діалогу Росії із Заходом стала Німеччина.
Під час загострення ситуації у Південно-Східній Україні в перших днях травня Володимир Путін двічі розмовляв з Ангелою Меркель, вимагаючи припинення військової операції і виведення українських військ із регіонів активності сепаратистів, початок діалогу між Києвом і представниками Південно-Східної України і початок конституційної реформи, що становить повторення головних постулатів так званого меморандуму Лаврова — російських умов урегулювання конфлікту в Україні.
Очевидно, Кремль розраховує на те, що поведінка Берліна може сприяти поступовій реалізації політичних цілей Москви щодо України. У цих розрахунків є, як здається, своє обґрунтування. Інтенсивні останніми днями політичні консультації між німецькими політиками і швейцарським головуванням в ОБСЄ мали, ймовірно, безпосередній вплив на підготовку плану дій, запропонованого Буркгальтером у Москві. Коментуючи результати переговорів із ним, Володимир Путін підтримав задум Ангели Меркель щодо організації круглих столів із представниками регіонів.
Елементи дорожньої карти значною мірою збігаються з опублікованим 6 травня на шпальтах «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг» планом міністра закордонних справ Німеччини Франка-Фальтера Штайнмайєра з урегулювання кризи в Україні, який, у свою чергу, схожий на меморандум Лаврова. Висловлювання німецьких політиків вказують при тому, що Берлін, принаймні, не проти діалогу з «неозброєними» терористами.

Євген ПЕТРЕНКО 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».