Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
П'ятниця Березень 29, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

Четвер, 15 Травень 2014 03:00

Криза східноєвропейської політики ЄС

Rate this item
(0 votes)

13 травня 2014 року в Брюсселі відбулися переговори між головою Європейської комісії Жозе Баррозу та Прем’єр-міністром України Арсенієм Яценюком. Чергові політичні консультації пройшли під знаком стурбованості Євросоюзу розвитком подій на Південному Сході України. 

Не було несподіванкою рішення європейських та євроатлантичних структур, які солідарно не визнали легітимності проведення «референдуму» щодо незалежності так званих Донецької народної республіки та Луганської народної республіки. Інша справа, що практична західна допомога Україні поки що залишає бажати кращого. Поки що Євросоюз більше на словах, ніж на ділі, підтримує американські санкції проти Росії. Це засвідчила недавня зустріч бундесканцлера Ангели Меркель та французького президента Франсуа Олланда, які обговорили ситуацію в Україні.
Канцлер ФРН опинилася у непростій внутрішньополітичній ситуації. Менеджери великих німецьких концернів, які активно співпрацюють із Росією, не в захваті від гіпотетичних санкцій. Цю позицію дуже емоційно озвучує колишній канцлер Герхард Шредер, який пророкує вкрай негативні наслідки від економічної війни Європи з Росією.


Крім того, Меркель вимушена враховувати і регулярні заяви опозиційної до великої коаліції Лівої партії, яка ретранслює на бундесбюргерів основні тези кремлівської пропаганди щодо подій в Україні. Тож не дивно, що під таким пресингом Меркель продовжує шукати точку опори у дипломатичній еквілібристиці.
Зокрема, Німеччина закликала провести повторні переговори конфліктуючих сторін у Женеві. Україна пропонує на цій конференції розглянути графік виконання попередньої домовленості від 17 квітня 2014 року та гарантій проведення 25 травня президентських виборів в Україні.
Натомість російська сторона переходить у пропагандистський контрнаступ та вимагає присутності на гіпотетичних переговорах «уповноважених представників Донбасу». Цікаво, що дипломати Кремля навіть не звертають уваги на кричущу непослідовність своєї позиції, яка заперечує самовизначення у випадку албанців Косова, але вітає його у випадку Донбасу. Таким чином принципи міжнародного права підпорядковуються зручності для Росії політичної позиції тих, хто «самовизначається».
Не менш парадоксально виглядає французька позиція, адже президент Франції Франсуа Олланд досить оригінально трактує санкції, за яких його країна, побоюючись штрафних санкцій за невиконання контракту 2011 року, продовжує будувати для російського військово-морського флоту два вертольотоносці класу «Містраль».
Із наближенням дати виборів до Європейського парламенту Олланд вимушений зважати і на настрої нинішніх лідерів передвиборчої гонки, приміром Національного фронту Марін Ле Пен. Перебуваючи недавно в Москві, вона не приховувала симпатій до політичного курсу Володимира Путіна, який сіє розбрат між європейськими елітами та ускладнює ненависний для французьких ультраправих популістів курс європейської інтеграції.
Аналізуючи позицію Європейської комісії щодо актуальної політичної ситуації, яка складається в Україні та навколо неї, зазначимо, що її також диктує наближення виборів до Європейського парламенту. Вони мають відбутися в один день із виборами українського президента. Тому чинні бюрократи Європейської комісії не налаштовані приймати доленосні рішення в останні тижні свого перебування при владі.
Ось чому далі чергових дипломатичних реверансів на адресу України щодо необхідності використовувати переваги умовно відкритого для українських товаровиробників спільного ринку та підписання після президентських виборів у повному обсязі Угоди про асоціацію політичні сигнали з Брюсселя не пішли.
Звичайно, за нинішніх обставин і цього чимало, але у сухому залишку чи не єдиним тривожним дзвоником для Кремля є поки що європейсько-американські декларації про нові санкції проти стратегічних енергетичного та банківського секторів у випадку невизнання Росією результату президентських виборів в Україні або спроб їхнього силового зриву.
Утім, неможливо оминути увагою й факт, коли західні кредитори погрожують Україні дефолтом у випадку втрати Південного Сходу. Це особливо неприпустимо, коли миттєва втрата ринків збуту українських товарів у Росії ніяк не може бути компенсована скромними успіхами на європейському ринку.
Не в останню чергу цей соціально-економічний колапс провокує сепаратистські настрої Донбасу. Обіцянки європейських та українських політиків щодо масштабних європейських інвестицій у трансформацію промислового потенціалу цього регіону не можуть, на превеликий жаль, нагодувати родини тих, хто вже сьогодні втратив роботу.
Тож у розумінні особливостей системної української кризи ані Євросоюз у цілому, ані його окремі держави-члени недалеко просунулися. Це тим більше небезпечно, що українську кризу європейські скептики активно використовують як аргумент у критиці неефективності курсу Євросоюзу щодо країн — учасниць «Східного партнерства» взагалі.
Із подачі Росії було запущено тезу про «родову ущербність» цієї моделі співпраці через «заперечення ролі Росії у Східній Європі». Однак після аншлюсу Криму ця роль стає такою агресивно очевидною, що центральноєвропейські країни Євросоюзу закликають своїх західноєвропейських партнерів не стільки постійно йти на замирення режиму Путіна, скільки конкретно допомагати Україні. Залишилося тільки ці благі побажання перевести у русло реальної політики. 

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».