Якщо це так, міркували в Кремлі, тоді Росія може собі дозволити брутальну поведінку на міжнародній арені. Але за рік військової операції в Сирії умовно виповненим можна вважати збереження при владі Башара Асада. Навіть коли це завдання більше обтяжує російську дипломатію, ніж вирішує проблеми захисту національних інтересів.
Імовірніше, прихованими від публіки мотивами було бажання «обміняти» сирійський порядок денний на визнання Заходом анексії Криму та спробувати узаконити агресивні дії на Донбасі.
Упродовж вересня-жовтня російські військово-повітряні сили активно бомбували місто Алеппо, яке за п’ять років сирійського конфлікту перетворилося на своєрідний «Ноїв ковчег» для різноманітних політичних сил, залучених до війни.
Інтерпретації Заходом і Росією цих подій є діаметральними. Захід наголошує на провині російських військових за погіршення гуманітарного становища в Алеппо з метою стимулювання подальшого збільшення кількості потенційних сирійських біженців у напрямку Європи.
У відповідь російська дипломатія звертає увагу на те, що Сполучені Штати не намагаються відокремити прихильників «Ісламської держави Іраку і Леванту» від поміркованої сирійської опозиції. Технологічно здійснити це майже неможливо, зважаючи на вимушені тактичні союзи між бойовиками «ІДІЛ» та загонами поміркованої сирійської опозиції за умов наступу сирійської урядової армії на Алеппо.
18 жовтня 2016 року Росія декларувала намір організувати припинення вогню в Алеппо, аби організувати так званий гуманітарний коридор з метою послаблення західної критики на адресу Кремля. Увесь минулий тиждень сторони імітували виконання домовленостей про припинення вогню в Алеппо. Проте США відмовилися від компромісу по Сирії в обмін на «замороження» ситуації на Донбасі.
Такий «обмін» означав би, що Росія набула статусу глобального гравця, з яким доводиться рахуватися. Однак адміністрація Барака Обами не хотіла входити в історію як надмірно поступлива до агресивних дій Володимира Путіна.
Навпаки, на фініші президентської виборчої кампанії в США активізувалися бойові дії за іракське місто Мосул, яке від літа 2014 року контролювали бойовики «Ісламської держави Іраку і Леванту». Ця тема була присутня на телевізійних дебатах кандидатів на посаду президента США, коли Дональд Трамп критикував Гілларі Клінтон за пасивність адміністрації Барака Обами у боротьбі проти «Ісламської держави».
За такого розкладу сил коаліцій, які воюють у Сирії, нагадаємо, що із західної сторони — це коаліція на чолі зі США, якій де-факто протистоїть російсько-іранська коаліція, військова боротьба проти «Ісламської держави Іраку і Леванту» набуває епічних форм. Знищити саму ідею «чистої Ісламської держави» без тотальної ліквідації її носіїв неможливо, так само, як не виходить її дискредитувати засобами інформаційної війни.
Навіть втрата Алеппо або Мосула не є ознакою остаточної поразки ісламістів, які все одно матимуть нагоду перенести свою діяльність, наприклад, у напрямку Центральної Азії або Кавказу.
Ймовірність такого сценарію розвитку подій не можна виключати, але це означатиме абсолютну поразку Росії на сирійському напрямку також та перенесення війни з «Ісламською державою» на російські державні кордони. Нагадаємо, що бажання запобігти цьому було декларовано як головне на початку прямого втручання Росії у сирійську війну.
Ймовірно, такий розвиток подій матиме внутрішньополітичні наслідки для Кремля. Днями британська ділова газета Financial Times спрогнозувала бунт на колінах російських олігархів.
Вважається, що у разі перемоги на президентських виборах 8 листопада Гілларі Клінтон, вона може розглянути варіант заборони в’їзду до Сполучених Штатів провідним російським олігархам, аби простимулювати їх виступити проти Путіна. Найближчим часом стане зрозуміло, наскільки вірогідним виявиться такий сценарій розвитку подій.
Уже зараз зрозуміло, що Кремль не має сценарію завершення своєї участі у сирійській війні. За умов скорочення золотовалютних запасів її подальше фінансування може виявитися таким само важким, яким було фінансування радянською владою війни в Афганістані.
Цілком вірогідно, що в міру загрузання Кремля у сирійських справах відбуватиметься зміна його позиції щодо Донбасу. Утім, водночас не можна вважати, що Путін не спробує взяти там реванш за поразку в Сирії. Зрозуміло, що для Росії це буде так само погано, але «цугцванг» якраз і є ситуацією, коли кожен вимушений наступний крок гірше, ніж попередній.

Андрій МАРТИНОВ