Якщо уявити, що Меркель таки відмовиться від участі в майбутніх виборах, то єдина особа, яка може посісти крісло канцлера, — це Вольфганг Шойбле. Хоча йому вже 73 роки, він у змозі добре керувати країною. Також ще є віцеканцлер Зігмар Габріель із СДПН та пара інших осіб на «лівиці» і на «правиці».
Але якщо Меркель виграє вибори в черговий раз, то цей список буде зовсім іншим. Коли у 1998 році після 16 років урядування зі сцени сходив канцлер Коль, у ХДС була політична «заметіль», і треба було чекати кілька років, поки в партії з’явилися нові обличчя. Так само станеться після відходу від справ Меркель.
Не маючи наступника, Меркель зважує всі «за» і «проти» щодо четвертої каденції і зберігає виняткову обережність. Вона від початку говорила, що своє майбутнє вирішить так пізно, наскільки це тільки буде можливо. У грудні ХДС обере свого лідера. Якщо Меркель висуне свою кандидатуру на лідера партії, то буде боротися за четверту каденцію.
Водночас «сестринська» партія ХДС — баварська ХСС — розглядає можливість висунення свого кандидата. Хорст Зеєгофер (лідер ХСС) погрожує Меркель, що відкличе свою підтримку її кандидатури: консервативна ХСС шантажує більш ліберальну ХДС, щоб партія Меркель посилила свою позицію щодо біженців. Тепер на Німеччину чекають кілька місяців партійних переговорів за зачиненими дверима. Якщо ХДС узгодить програмні засади з ХСС, то партія Зеєгофера підтримає Меркель.
Рік тому Меркель говорила у Дрездені: «Німеччина — це сильна країна, з багатьма проблемами ми впоралися, впораємося також і з біженцями». І вона не погрішила зайвим оптимізмом, а навпаки, виявилася реалісткою, бо Німеччина якось дала раду цій кризі.
Зрештою, рік тому Меркель хотіла дати зрозуміти, що не може просто так зупинити цих людей. Під час тієї пам’ятної пресконференції канцлера чергові тисячі біженців перетинали кордон. Вона обрала правильну поведінку, але їй не вдалося переконати громадськість, аби та змінила думку.
Це правда, що рейтинги Меркель впали саме через її політику «відкритих дверей», бо рік тому вона була на вершині популярності. Криза біженців — найбільший виклик у її політичній кар’єрі, і кожний, хто розказує, що її можна просто вирішити, є брехуном. Меркель зайнялася проблемою біженців комплексно, поклавши на терези весь свій політичний авторитет, але не змогла переконати людей, що вона йде єдиним слушним шляхом.
Канцлер не вміє захищатися, зокрема давати відповідь таким противникам, як Зеєгофер. Вона приймає на себе всі випади, залишаючись пасивною. Цією слабкістю Меркель користується також антиіммігрантська «Альтернатива для Німеччини» (AfD). AfD — це німецьке втілення політичного феномену, який спостерігається в усій Європі: крайні праві угруповання черпають силу у суспільному неспокої. Це класична партія негативізму — вони «проти», але не мають позитивної програми.
Уряди Центральної Європи скаржаться, що Меркель занадто тисне щодо розміщення біженців, не враховуючи соціальних умов у Польщі чи Чехії. Щиро кажучи, це вся Європа користується фактом, що у її центрі розташована чудово розвинена країна, адже біженці рухаються, головно, в Німеччину, бо знають — там їм буде найкраще.
Розповіді, що це Меркель запросила цих людей у Європу, — цілковита дурниця. Якщо Євросоюзу вдасться створити механізм розподілу відповідальності, наплив біженців зупиниться — вони будуть знати, що не обов’язково потрапляти до Німеччини. Загалом усі зацікавлені у встановленні спільних засад прийому біженців, але на разі не видно шансів на компроміс: позиції Берліна, Варшави чи Будапешта занадто відрізняються.
Меркель у проблемі біженців не може ні на кого розраховувати: лідери країн ЄС займаються кожний своїм власним «подвір’ям». І те, що Німеччина має діяти сама, не є позитивом ні для Європи, ні для самої Німеччини. У цій важливій справі Берліну було б добре мати на своєму боці якусь зпоміж великих країн — Францію або Великобританію. На жаль, британці нині займаються Брексітом, а якщо йдеться про Францію, то треба почекати до виборів.
Дехто вважає, що Меркель нині для Європи, як 30 років тому Маргарет Тетчер була для британців, — лідер шанований, але досить неоднозначний. Таке порівняння не дуже точне. Маргарет Тетчер знищила певні галузі британської промисловості, наприклад, вугледобування і металургію, тоді як Меркель хоче змусити зону євро дотримуватися принципів.
Євро не утримається, якщо кожна з країн зони буде застосовувати власні принципи. Оскільки є спільна валюта, то європейці мають дотримуватися спільного ліміту заборгованості, витрат тощо. Меркель не хоче опускати планку, бо знає: коли вимоги будуть полегшені, то може дійти до катастрофи, і Німеччина мусить буде за неї заплатити.
Меркель провела Німеччину через 12 нелегких років, і нині країна почувається дуже добре: економічно Німеччина такою сильною, напевно, ще не була, — німці відчувають себе захищеними. Європейський Союз, попри існування багатьох проблем, функціонує, а євро вижило — хоча було близьке до смерті. Але найбільшим досягненням Меркель є те, що за її правління німецьке суспільство змінилося: воно дуже відкрите і ліберальне.
Євген ПЕТРЕНКО