Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 16 Вересень 2016 10:51

Узбекистан: що далі?

Rate this item
(0 votes)

2 ве­рес­ня у Таш­кен­ті по­мер пре­зи­дент Узбе­кис­та­ну Іс­лам Ка­рі­мов. Фор­маль­но обо­в’яз­ки пре­зи­ден­та кіль­ка днів ви­ко­ну­вав го­ло­ва се­на­ту Ніг­ма­тул­ла Юл­да­шев, а ви­бо­ри пре­зи­ден­та ма­ли від­бу­ти­ся про­тя­гом трьох мі­ся­ців. По­даль­ші по­дії з при­зна­чен­ням т. в. о. пре­зи­ден­та Шав­ка­та Мір­зі­йо­єва ще раз під­крес­ли­ли не­де­мо­кра­тич­ний ха­рак­тер сис­те­ми вла­ди в Узбе­кис­та­ні.

Мірзійоєв, який очолював комітет з проведення похорону, приймав закордонні делегації на похороні Карімова 3 вересня, а також президента Росії Володимира Путіна під час його несподіваного візиту у Самарканд 6 вересня.
Вибори стануть лише підтвердженням владних повноважень Мірзійоєва, і нині його позиція вважається міцною. Серйозним викликом у перспективі найближчих місяців буде, однак, консолідація влади і новий поділ неформальних впливів в Узбекистані.

Наступним завданням буде утримання громадського спокою. З огляду на своє розташування і потенціал нестабільності, значно посилений через смерть Карімова, Узбекистан має ключове значення для безпеки всієї Центральної Азії.
Узбекистан — найбільш населена країна Центральної Азії (офіційно — 31 мільйон мешканців, скоріше за все, навіть більше). Завдяки центральному розташуванню він домінував у регіоні в радянські часи і прагнув до цього й після здобуття незалежності. Карімов, який правив із 1989 року, створив украй авторитарну і репресивну політичну систему, а корупція на всіх щаблях влади є всеохоплюючою.
Нині в країні існують серйозні регіональні, етнічні (напруга з киргизами і таджицькою меншиною) і соціальні (викликані, зокрема, архаїчною економічною системою) проблеми.
У минулому країна пережила серйозні кризи (наприклад, спроба захоплення влади ісламськими фундаменталістами в Намангані у 1990–1991 роках), збройні і терористичні дії (рейд бойовиків Ісламського руху Узбекистану у 2000 році) і масові соціальні протести (заколот в Андижані у 2005 році).
Усі вони були жорстко придушені владою, а стабільність досягалася за допомогою репресій і тотального контролю за суспільством і елітами. Певну роль відіграє також ісламський чинник — узбецькі ісламські радикали і створені ними організації є істотною частиною світового джихаду, зокрема в Афганістані і Сирії.
Узбекистан має напружені відносини із сусідами (неврегульовані питання кордону, спори навколо водних ресурсів, проблеми, пов’язані з узбецькою меншиною у прикордонних регіонах), які у випадку Киргизстану і Таджикистану балансували на межі відкритого збройного конфлікту.
Узбекистан також становить найбільший регіональний виклик для Росії — він послідовно проводив політику скорочення залежності, а в минулому періодично вів антиросійську політику, спираючись на США. Останніми роками через відхід Заходу з Центральної Азії і погіршення економічної ситуації Ташкент явно зменшив амбіції.
Наразі виникає нагальна потреба модифікації авторитарної політичної системи, творцем і натхненником якої був Карімов. Нині найсильнішим гравцем на узбецькій політичній сцені вважається багаторічний керівник Служби національної безпеки — 72-річний Рустам Іноятов. Напевне, його старання зробити лояльного до себе політика наступником Карімова будуть найбільш вагомими. Цим кандидатом став прем’єр Шавкат Мірзійоєв, який також користується підтримкою Росії.
Якщо самому процесу переходу влади в руки Мірзійоєва, здається, ніщо серйозно не загрожує, то його наслідком буде неминуча боротьба за новий переділ впливів у закостенілій політично-корупційній системі. Боротьба, яка точиться в елітах, свідчить про відсутність остаточного вирішення питання про спадкоємність влади.
Про це свідчить, зокрема, несподіваний візит Путіна, зустріч дочки Карімова Лоли і російського олігарха узбецького походження Алішера Усманова чи періодична поява і спростування інформації про арешт віце-прем’єра і претендента на спадок влади Карімова — Рустама Азімова.
Найближчим часом неминучими є перетасування і чистки в елітах (конфлікт навколо поділу впливів, усунення переможених). Можливими є соціальні протести: соціально-економічна ситуація дуже погана, масштаб проблем величезний, у минулому в Узбекистані вже доходило до бурхливих соціальних неспокоїв.
Одночасно, незалежно від того, хто стане спадкоємцем, авторитарний характер держави буде, очевидно, збережений, хоча на початковому етапі можлива лібералізація і відхід від політики Карімова в символічному вимірі.
У випадку продовження боротьби за владу або відсутності ефективної консолідації навколо спадкоємця не виключена значна дестабілізація країни. З огляду на демографічний потенціал Узбекистану і напружені відносини із сусідами можлива генерація нестабільності у субрегіональному вимірі.
Через хронічний і структурний характер проблем Узбекистану, навіть у випадку консолідації влади вони залишаться загрозою для стабільності країни, а їх дестабілізуючий потенціал буде зростати (внаслідок демографічного тиску і погіршення економічної ситуації в Росії, де працює майже 2 мільйони узбецьких мігрантів-заробітчан).
На регіональному рівні держави Центральної Азії побоюються як дестабілізації Узбекистану, так і використання Ташкентом проблем у відносинах із сусідами у внутрішньополітичній боротьбі. Потенційно такими діями, спрямованими на зміцнення нової влади у Ташкенті, може стати ескалація прикордонного напруження з Киргизстаном і Таджикистаном або загострення етнічного конфлікту між киргизами і узбеками на Півдні Киргизстану.
Нині найсильнішим зовнішнім гравцем в Узбекистані є Росія, але її можливості ефективного впливу набагато менші від її потреб і амбіцій. Для Москви смерть Карімова, з одного боку — нагода для посилення своїх впливів в Узбекистані, а з іншого — тест її реальної сили в регіоні, за яким уважно спостерігають інші гравці.
З метою консолідації влади і її легітимізації на регіональному рівні наступник Карімова буде змушений забезпечити собі підтримку Москви. Можна сподіватися на інтенсифікацію російського тиску на Узбекистан, щоб він повернувся в Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ), членом якої вже був двічі (у 1994–1999 і 2006–2012 роках).
Реагування Росії на зміни в Узбекистані буде показувати її реальну силу в регіоні і визначить як модель подальших відносин Росії з Китаєм у регіоні, так і політику щодо проблем майбутньої зміни влади (наприклад, у Казахстані) чи інтеграції пострадянських держав.
Наступним активним гравцем є Китай, чиї впливи у регіоні зростають починаючи з 2011 року, коли Ташкент розпочав інтенсивну співпрацю з Пекіном. Але вона не така сильна, як в інших країнах регіону (скажімо, у Туркменистані). Узбекистан не має альтернативи щодо китайської фінансової підтримки (кредити, інвестиції).
Для Пекіна найважливішим викликом є стабільність Узбекистану — дестабілізація може загрожувати всьому регіону, зокрема поставкам туркменського газу в Китай (газопровід тягнеться через Узбекистан), та негативно вплине на стабільність населеного мусульманами-уйгурами китайського Сіньцзяну. Тим самим розвиток ситуації в Узбекистані стане тестом ефективності попередньої політики Пекіна в Центральній Азії та китайсько-російських відносин.
У свою чергу, активність Заходу в Центральній Азії (у тому числі в Узбекистані) є незначною, що випливає з ширших, стратегічних передумов. Викликом для Заходу може бути посилення впливів Москви в Узбекистані і зміна курсу Ташкента на більш проросійський. У разі затягування процесу зміни влади проблемою для Заходу може стати дестабілізація країни. У такій ситуації з огляду на значний демографічний потенціал Узбекистану можливим стає різке і значне зростання міграційного тиску на країни ЄС з цього напрямку.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».