Хорватські ліберали цьому арешту аплодували, а для багатьох хорватських націоналістів це стало приниженням в ім’я цілей європейської інтеграції, до яких вони й так ставляться скептично.
На тлі просування територією Хорватії до Угорщини та далі до Австрії сотень тисяч біженців із країн Близького Сходу в Хорватії влітку 2015 року посилилися націоналістичні настрої. Їхнім безпосереднім наслідком стала перемога на виборах у листопаді 2015 року правої партії «Хорватський демократичний союз» на чолі з Томиславом Карамарко. Але переможці отримали в парламенті й потужну соціал-демократичну та ліберальну опозицію. Саме остання завадила ХДС сформувати стабільний коаліційний уряд.
Натомість уряд технократів тоді очолив безпартійний економіст і юрист Тихомир Орешкович. На посаді голови уряду він демонстрував дива політичного маневрування. Але неможливо мати стабільний уряд за нестабільної структури парламенту. Тож у червні 2016 року рівень розбіжностей між парламентськими партіями став настільки великий, що президент Хорватії Колінда Грабар-Кітарович розпустила парламент та призначила на початок вересня 2016 року позачергові вибори.
Їх поспішили провести ще до того, як потенційна нова потужна хвиля мігрантів із Близького Сходу зможе реанімувати заморожені конфлікти на Балканах. Утім, чимало хорватських політологів висловлюють скептичні оцінки щодо можливості створення після позачергових виборів стабільної урядової коаліції.
Не виключено, що президентові Колінді Грабар-Кітарович ще доведеться коригувати переговорний процес між непримиренними парламентськими партіями, аби насправді покінчити з внутрішньополітичною кризою.
Андрій МАРТИНОВ