Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Недiля Липень 25, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 19 Серпень 2016 10:40

Хто замість Олланда?

Rate this item
(0 votes)

Донедавна пересічні французи мало чули про Емманюеля Макрона. Тепер вони задумуються, чи стане він президентом. А точніше — коли стане.
«Красивий, молодий і блискучий» — так описує Емманюеля Макрона тижневик «Ле Нувель Обсерватер». Кілька років тому мало хто чув про нього, а нині говорять як про майбутнього президента Франції. І це може бути вже з 2017 року — якщо дуже непопулярний президент Олланд відмовиться від участі у виборах і звільнить йому місце на лівому фланзі.
«Більшість французів не хочуть ні Саркозі, ні Олланда. Вони вже були при владі і розчарували. Тому складається омріяний шанс для Макрона», — сказав Бернард Гетта, один із найвідоміших французьких публіцистів.
«Країна стоїть на місці. Політичний клас повністю вичерпав себе. І так само, як наприкінці довгого правління Міттерана, розпачливо шукає нових рішень», — додає інший відомий публіцист Гі Сорман. А якщо так, то президентські амбіції Макрона належить розглядати цілком серйозно.
Він народився у 1977 році в Ам’єні на півночі Франції. Його батьки були професорами медицини з лівими поглядами. Макрон навчався у престижній Національній школі адміністрації, кузні французьких еліт. Кілька років він працював у державній адміністрації, а потім розпочав кар’єру в банку «Ротшильд».

За успішну трансакцію покупки однієї з філій відомої фірми Pfizer концерном Nestle отримав премію, яка зробила його мільйонером. Через це апаратники Соціалістичної партії дали йому прізвисько «Банкір».
Гроші дійсно були лише інструментом, а не метою. Про це найкраще свідчить факт, що в політиці він заробляє набагато менше. Але з певної точки зору Макрон став людиною Ротшильдів. «Він діє, як інвестиційний банкір, — мають значення тільки ті оказії, які можуть служити досягненню його цілей, і Макрон намагається використати кожну з них. Ніщо інше не має значення», — пояснює Франсуа-Ксав’єр Бормод, автор біографії Макрона «Банкір, який хотів бути королем».
У 2007 році Жак Атталі, колись головний радник президента Франсуа Міттерана, представив Макрона голові Соціалістичної партії Франсуа Олланду. Його зачарувала інтелігентність «Банкіра», а Макрон побачив в Олланді людину, яка здобуде президентство для лівиці — хоча всі тоді ставили на Домініка Штрос-Кана.
У 2012 році Макрон був призначений генеральним секретарем Єлисейського палацу, тобто одним із найближчих співпрацівників президента. Він займався економікою і готував у цій галузі позицію Франції на саміти Євросоюзу. Його мало знала широка публіка, а він не дбав про популярність.
Емманюель жалівся, що став в’язнем власного кабінету, але в коридорах влади його називали віце-президентом. Його великий день настав у серпні 2014 року: Арно Монтебур — лідер лівого крила соціалістів і ворог глобалізації з гуркотом вилетів із міністерства економіки. Макрон отримав його посаду.
Олланд намовляв Макрона піти типовою дорогою французьких політиків: стати членом Соціалістичної партії, платити членські внески, здобути перші політичні перемоги на місцевому рівні і лише потім претендувати на місце в уряді. Відповіддю завжди було рішуче «ні».
Коли один із журналістів запитав Макрона, в чому секрет його популярності, міністр відповів: «Напевно, в тому, що я несистемний, нонконформістський кандидат». Донині на кожному кроці він підкреслює відсутність зв’язків із політичним апаратом Соціалістичної партії: «Я в політиці є кимось новим і хочу ним залишитись».
Стара гвардія Соцпартії вважає Макрона фанатиком вільного ринку. Коли Олланд просував 75-відсотковий податок від заробітку вище, ніж мільйон євро на рік, Макрон іронізував, що «буде, як на Кубі, тільки без сонця». Він вважає, що найбільшим нещастям Франції є 35-годинний робочий тиждень і зарегульованість ринку, і як міністр хоче реформувати французьку економіку.
Макрон дуже дбає про свій імідж реформатора, для якого різниця між лівицею і правицею не має значення. «Новий політичний поділ проходить між противниками глобалізації і тими, хто бачить у ній шанс для себе», — сказав він в одному з інтерв’ю.
Найбільшою проблемою країни Макрон вважає не соціальну нерівність, а негнучкий ринок праці: «На одному боці перебувають «інсайдери» з гарантованим робочим місцем до кінця життя, а на другому — «аутсайдери», які ніколи не матимуть постійного місця роботи, бо фірмам заборонено звільняти працівників. Як зазначив Сорман, популярність Макрона свідчить про значну підтримку ліберальних ідей у Франції.
Але найбільш «несистемною» є історія одруження Макрона з Бріджит Троно, його колишньою вчителькою з ліцею в Ам’єні. Коли вони познайомились, їй було 36 років, а йому — 17. «Вона постійно ставила його в приклад усім іншим учням. Емманюель тоді писав вірші, а вона читала їх усьому класу», — згадує один із колишніх шкільних друзів «Банкіра».
Батьки відіслали його у Париж, щоб він забув про закоханість. Але коли через кілька років Бріджит розлучилась, Макрон постукав у її двері. Протягом 15 років вони жили громадянським шлюбом, а потім побралися. «Бріджит і Ману — це неймовірна історія кохання. Два інтелектуали, які знайшли один одного», — вважає один із друзів родини. — «Коли на них дивлюся, то забуваю про різницю у віці і бачу тільки чоловіка і жінку, які дуже кохають один одного».
Чи втратить президент, врешті, терпіння і викине Макрона з уряду? Міністр аж «випромінює» нелояльність: на початку квітня він заснував власну партію En Marche! («В русі!») Неодноразово Макрон публічно критикував Олланда і скаржився, що той блокує найважливіші реформи. 12 липня на засновницькому з’їзді En Marche! Макрон публічно проголосив: «Будемо разом до 2017 року і тоді здобудемо перемогу».
Ніколи відкрито він не пропонував своєї кандидатури на президентські вибори, але дав зрозуміти, що буде брати участь. Незабаром після того, прямо перед камерами, встромив ще одну шпильку в Олланда: «Ця країна вже втомилася від обіцянок, які ніколи не були виконані».
Але президент не викинув Макрона. Медіа іронізували, що він за своєю звичкою «вирішив, що не вирішить», але насправді розрахунок Олланда — слабкого президента і водночас майстра закулісних домовленостей — є зовсім іншим. Макрон в уряді загрожує йому набагато менше, ніж Макрон поза урядом.
З іншого боку, сам Макрон не хоче ставити справу на вістря ножа, хоча радники намовляють його якнайшвидше подати у відставку і оголосити свою кандидатуру. Бернард Гетта пояснює: «Олланд є жахливо непопулярним. Понад 80% французів не хоче, щоб він кандидував у 2017 році, але на разі ніщо не вказує на його відмову від участі у виборах. Якби Макрон наважився на суперництво з президентом, то лівий електорат міг би визнати його зрадником, адже ніхто не любить зрадників. У результаті значна частина виборців пішла б за Олландом.
Коментатори вважають, що Макрон буде серйозним кандидатом тільки тоді, коли президент відмовиться від перегонів, оскільки його гарантований провал сильно вдарить по лівиці. Але якщо навіть Олланд відмовиться від участі у виборах, а Макрон розпочне боротьбу, то це ще не означає, що виграє. Бо за нього хочуть голосувати більш-менш ті самі виборці, які збираються підтримати найбільш рейтингового на сьогодні кандидата від правого центру Алена Жюппе.
На додаток «Банкір» багато років діяв поза політикою і невідомо, чи достатньо готовий до тривалої і брутальної боротьби, в якій усі прийоми дозволяються. «Макрон нагадує мені добре вихованого хлопця з буржуазної родини. Розповідає, що дуже хоче битися, але коли лунає гонг, не виходить на ринг», — іронізує один із соратників Олланда.
«Щоб виграти президентські вибори у Франції, треба мати підтримку партійної машини, а за Макроном нікого нема. Зате майже напевно вибори виграє правий центр. І тоді Макрон може стати для лівиці колом порятунку: він про це дуже добре знає, і всупереч тому, що говорить, його справжньою метою є вибори у 2022 році», — вважає Гі Сорман.
То ж «Банкіру», напевно, доведеться почекати.

Петро ПЕТРІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».