«Не думаю, що світ вірить у звинувачення, висунуті Ердоганом, — додав Гюлен. — Можливо, що путч інсценізований, аби створити привід для таких звинувачень».
Саме тому Ердоган заявив американському телеканалу PBS, що Гюлен становить загрозу не тільки для безпеки Туреччини, а й для Сполучених Штатів. Турецький міністр праці пішов ще далі, припустивши, що за путчем могла стояти американська влада, на що держсекретар Джон Керрі відповів попередженням Туреччині, аби не піддавала випробуванням взаємні відносини. Американці розглянуть питання про екстрадицію Гюлена лише після детального аналізу наданих матеріалів.
Гюлен — це ісламський теолог, представник суфізму, поміркованої версії ісламу. Його організація «Хізмет» (Служба) вважає себе «наднаціональним рухом громадянського суспільства, який займається освітою і міжконфесійним діалогом». Кількість її прихильників оцінюється навіть у 8 мільйонів. Вони віддають організації 10% доходів. З цих ресурсів фінансуються школи, університети, спілки працедавців і студентів, добродійні фонди і медіа.
«Таємницю полішинеля становить факт, що організації Фетхуллаха Гюлена з 80х років удалося взяти під свій контроль значну частину турецького апарату безпеки», — пише у своїй книзі «Армія імама» Ахмет Шік, колишній журналіст лівої газети «Радикал». Перед самим виходом книги у світ, у березні 2013 року, у стамбульське помешкання автора вдерлася група антитерору і арештувала Шіка під камерами, конфіскувала комп’ютер і архіви. Влада заборонила розповсюдження «Армії імама».
Критичну книгу про «гюленістів» написав також Ханефі Авчі, колишній офіцер поліції, пов’язаний із цим рухом. За два дні до пресконференції, на якій він мав представити свої докази на підтримку звинувачень, його арештували і звинуватили у приналежності до лівої терористичної організації. Книгу Авчі купили понад мільйон осіб.
Це все відбувалось у Туреччині під правлінням Ердогана. Але тоді Ердоган і Гюлен співпрацювали. Обидва виросли з ісламського руху. Після військового замаху у 1971 році Гюлена арештували і засудили на три роки ув’язнення за створення організації, яка збиралась ісламізувати державні установи та інституції. Коли після семи місяців його звільнили, він продовжував вірити у слушність путчу, бо інакше «Туреччина стала би повністю комуністичною країною».
Це показує, наскільки складні і невидимі залежності існують у турецькій політиці. Турки переконані, що існує інша, невидима («глибока», як її називають) держава в державі. Нібито таємні структури виникли після Другої світової війни за ініціативою США як протидія комуністичному проникненню.
У рамках таємних структур силові органи співпрацювали зі злочинцями для реалізацій цілей, від яких держава офіційно відмежовувалась. Справою «глибокої держави» були численні вбивства курдських та лівих діячів.
Зазвичай, вважається, що одним із завдань таємних структур було збереження світськості Туреччини, однак частина ісламістів співпрацювала з таємними службами. Цитований у книжці Шіка професор Ахмет Інзель з університету Галатасарай на питання, чи рух Гюлена був створений «глибокою державою», відповідає: «Так, армія підтримувала «глибоку державу» у 70х роках і зміцнювала у 80х. Усі вони є націоналістами. Фетхуллах Гюлен виріс в антикомуністичній організації і сам створив таку групу у 60х роках».
Прихильники Гюлена віддавна — ще до того, як ісламська партія Ердогана прийшла до влади — були присутні у міністерствах, поліції і суддівстві. У 1999 році, відразу після його еміграції у США на турецьке телебачення потрапив відеозапис, у якому він радить своїм прихильникам в уряді і парламенті, щоб не виявляли себе передчасно, а зберігали чуйність і вивчали особливості системи, яку незабаром доведеться їм реформувати відповідно до канонів ісламу. «Гюленісти» переконували, що запис був фальшивкою.
Коли у 2002 році ісламістська Партія справедливості і розвитку (ПСР) здобула владу, кожний десятий генерал потрапив за ґрати. Звинувачення у антидержавній змові було висунуто навіть генералу Ількеру Басбугові, начальнику генштабу у 2008—2010 роках. Армія перестала бути найбільш впливовою інституцією в Туреччині.
Сотні арештованих військових, професорів, інтелектуалів, журналістів і громадських діячів було звинувачено у приналежності до таємної організації під назвою «Ергенекон». Важко відмовитися від враження, що це був лише привід, який дозволив Ердогану порахуватися зі всіма своїми ворогами.
На думку Ахмета Шіка, слідство у справі «Ергенекону» було найважливішим елементом здобування влади рухом Гюлена. Турецькі журналісти виявили, що перед його початком відбулася, щонайменше, одна зустріч прем’єра Ердогана з провідними «гюленістами».
Шляхи Ердогана і Гюлена розійшлись у 2013 році, коли вибухнула велика корупційна афера: хабарі брали найважливіші міністри, керівники державних фірм і високопоставлені діячі ПСР. Звинувачення були висунуті навіть на адресу сина Ердогана — Білаля.
Тодішній прем’єр визнав, що за цим стоїть Гюлен, який має численних прихильників в органах правопорядку і юстиції. Це мала бути помста за обмеження владою діяльності шкіл «гюленістів» у Туреччині.
Ердоган провів чистку, продовження якої ми спостерігаємо нині як відлуння путчу. Хто не погоджується з владою — стає «прихильником Гюлена», звільняється з роботи або арештовується.
Ердоган і контрольовані ним силові органи вже в минулому звинувачували Гюлена у прагненні скинути чинну владу, формулюванні фальшивих звинувачень у корупції, підслуховуванні тисяч телефонів, врешті — у створенні терористичної групи.
Неодноразово робилися спроби його екстрадиції. «Не можна дозволити, щоб елементи, які загрожують національній безпеці Туреччини, функціонували в інших країнах, оскільки те, що роблять нам, вони можуть повторити і зі своїми хазяями», — пояснював Ердоган. Але американців не переконав. Гюлен продовжує перебувати у безпеці, поза його контролем.
Євген ПЕТРЕНКО