Але це рішення не вплинуло позитивно на консолідацію навколо Ердогана еліти країни. Прихильники ідеалів Кемаля Ататюрка залишилися на чолі судової системи країни, що ставить під сумнів стратегічну мету Ердогана, яка полягає у зміні Конституції країни та переході від парламентськопрезидентської до президентськопарламентської форми правління.
Крім того, перманентні теракти у Стамбулі, Анкарі та інших великих містах країни максимально загострили відносини Ердогана з армією. Турецькі військові закидають йому нерішучість у придушенні «курдського тероризму», водночас між Ердоганом і командуванням турецькою армією залишаються протиріччя щодо тактики взаємодії з «Ісламською державою».
Зокрема, турецький генералітет вважає, що надто тісні нафтовобізнесові зв’язки родини Ердогана з «Ісламською державою» надмірно компрометують Туреччину як члена НАТО. Внаслідок цього посилився тиск на Ердогана з боку США та Євросоюзу. Президент США Барак Обама домагається від Туреччини проєвропейських внутрішніх реформ, які не відповідають стратегічному баченню власних інтересів в уяві Ердогана. У свою чергу, на перший погляд вдала оборудка щодо обміну біженцямисирійцями та нелегалами з Німеччиною на практиці себе не виправдала.
Турецькі політики також граються з вогнем, коли під час політичних маневрів погрожують Євросоюзу проведенням референдуму щодо питання доцільності проведення подальших переговорів про вступ Туреччини до Євросоюзу. Негативна відповідь на питання цього гіпотетичного референдуму була б справжнім подарунком для європейських скептиків усіх мастей.
Також максимально посилився тиск на Ердогана з боку турецького бізнессередовища — від туристичного до аграрного, яке від санкцій з боку Росії зазнало великих збитків. Оскільки Реджеп Ердоган, як доводить уся його політична біографія, є макіавеллістомпрагматиком, він вирішив, що формальне вибачення перед Путіним варте нормалізації російськотурецьких відносин.
Жартують, що Туреччина капітулювала та погодилася на введення на свою територію російських туристів. Насправді після недавнього теракту у стамбульському аеропорту наївно розраховувати на швидке відновлення до кризових показників економічних і туристичних зв’язків Туреччини з Росією.
На перешкоді цьому залишається й поки що принципова позиція Туреччини щодо невизнання російської окупації Криму. Тому не варто вважати нормалізацію російськотурецьких відносин міцною і незворотною. Адже, крім кримського питання, на порядку денному відносин Анкари і Москви залишаються принципові протиріччя щодо способів урегулювання ситуації в Сирії, Нагірному Карабаху, курдська проблема тощо. Тож це скоріше тактична нормалізація, справжнім випробуванням для якої стане неминуче чергова регіональна або двостороння криза.
Андрій МАРТИНОВ