Європейські оптимісти зауважують, що це дасть можливість за німецько-французького лідерства будувати федеративну Європу.
Натомість європейські скептики доводять, що така стратегія може змусити їх організувати референдуми щодо виходу з Євросоюзу у своїх країнах. Зокрема, ця ідея має серйозну суспільну підтримку у таких країнах Євросоюзу, як Данія, Нідерланди, Австрія, Угорщина.
Зважаючи на таку непросту ситуацію, Євросоюз буде змушений шукати філігранну стратегію погодження суперечливих інтересів країн-членів, аби вирішити подвійне завдання: збереження Євросоюзу та чітке визначення стратегічної мети його існування.
За таких умов на початку липня розпочалося півріччя головування Словаччини в Європейському Союзі. Символічно до цієї події словацькі націоналісти скористалися нагодою задля початку своєї агітаційної кампанії за проведення референдуму щодо виходу Словаччини з ЄС.
Непросто складається внутрішньополітична ситуація у сусідній до Словаччини Австрії, де Конституційний Суд на вересень призначив третій тур президентських виборів, позаяк ультраправий кандидат-популіст домігся невизнання результату виборів 22 травня.
Крім того, парламент Кіпру на поточному тижні голосує з питання скасування санкцій із Росії. Так само налаштована Італія. Утім, на офіційному рівні Рада глав держав Євросоюзу попри кризу з британським референдумом продовжила до 31 січня 2017 року санкції проти Росії. Їхня подальша доля не в останню чергу залежатиме від результату президентських виборів 8 листопада у США.
Поки що Євросоюз досить суперечливо визначається зі своєю політикою щодо України. Прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте висунув вимогу завершення процедури ратифікації Угоди про асоціацію ЄС і України. До цієї Угоди, на його думку, мають бути внесені суттєві юридичні зміни щодо недопущення української міграції та перспективи членства в ЄС.
Якщо такі умови будуть прийняті, вони вимагатимуть повторного підписання документа та його повторної ратифікації у кожній країні ЄС та Україні. Але це принципово може змінити сутність Угоди про асоціацію, залишивши фактично тільки її частину, яка стосується зони вільної торгівлі з преференціями для європейських товарів на українському ринку та квотним принципом для українських товарів на спільному ринку ЄС.
Зрозуміло, що вирішення проблеми остаточного набуття чинності Угодою про асоціацію залежатиме від способу і темпу врегулювання Євросоюзом власних стратегічних проблем. Наразі важко прогнозувати, скільки часу на це знадобиться Євросоюзу. Стаття 50 Лісабонського договору передбачає два роки на переговори щодо питання виходу будь-якої країни з ЄС, але треба розуміти, що досі такого прецеденту не було.
Багато що залежатиме від британської позиції, адже незрозуміло, чи таки піде у жовтні у відставку прем’єр-міністр Девід Кемерон і хто стане його наступником. Також пам’ятаємо, що навесні 2017 року відбудуться президентські вибори у Франції, а у вересні 2017-го — федеральні вибори в Німеччині.
Відкритим залишається питання, наскільки зміниться внутрішньополітичний ландшафт у цих країнах. Тож поки що невідомості у стратегії ЄС більше, ніж факторів, які піддаються прогнозу.

Андрій МАРТИНОВ