«Дядечко Сі» добре відчуває національні струни китайської душі. Він відвідує будинки бідних китайців у провінції, цілує малих дітей, ходить до барів у Пекіні, стоїть у черзі і платить за пиріжки. Як звичайний китаєць танцює, грає у футбол і стріляє з гвинтівки. Експерти говорять про нього — майстер «випадкових» сцен, але це — омана. Все педантично планується, як і кожний наряд його другої 47-річної дружини Пен Ліюань, яка стала іконою моди.
Формуванням іміджу Сі займається найкраще PR-агентство з Шанхая. Воно аналізує кожний телевізійний кадр з його участю, організовує анкетування і опитування. Виявилося, що людям не подобається, коли під час закордонних візитів він спішить по сходах із літака привітатись із господарями, а його дружина, виконавиця народних і військових пісень, залишається десь позаду, шпортаючись на високих підборах.
Тож швидко змінили протокол: тепер Сі виходить, тримаючи дружину за руку. Подібної кампанії навколо китайського політика не було від часів Мао: після його смерті у 1976 році культ особи був визнаний шкідливим. Наступні десятиліття Китаєм управляли анонімні комітети, діяла заборона культу особи.
Сі мало переймається цими проблемами. В епоху смартфонів і планшетів образ та симпатичні чутки навіть у Китаї стали важливішими від політичної програми. Сі любить голлівудські фільми, має сестру у США, а його дочка вчиться у Гарварді. Особливо вождь дбає про розвиток марксистської теорії: Сі видає чергові томи зі своїми промовами і новими теоріями розвитку соціалізму.
Мао мав «Червону книжечку», Сі користується спеціальними аплікаціями для смартфонів. Їх зміст рекламується як прорив у науковій теорії марксизму. Думки Сі винятково «не причесані»: це — суміш партійних гасел під постмодерністським соусом дивних засад суспільного розвитку.
У пропагандистських фільмах Сі розказує репортерам примітивні жарти і анекдоти. Часом він жартує навіть сам із себе (дуже лагідно), а одночасно закриває рота медіа і цензурує Інтернет. З китайської мережі усунуто, наприклад, фільми Діснея про медведика, бо хтось помітив, що фізіономія дитячого героя дивно нагадує обличчя китайського лідера.
На початку квітня Китай уперше заблокував інтернет-видання тижневиків The Economist і Time, тому що на обкладинках обидва показали Сі, стилізованого під Мао. Режим Сі переслідує незалежних китайських журналістів, політологів і діячів з прав людини.
Загроза з боку опозиції мінімальна. Критичних до влади людей у Китаї не більше 1–2%. Середній клас не цікавиться політикою. Він їздить сучасним метро, робить покупки у великих торговельних мережах, потім ходить із сумками H&M, Zara і Prada, а далі йде на каву за 35 юанів (120 гривень) у переповнені кафе мережі Starbucks. Але, незважаючи на це, олігархія живе у передчутті повторення подій на площі Тяньаньмень. Золота капіталістична епоха незабаром може дійти до кінця.
Економіка, яка перебуває в руках великих державних компаній, усе частіше відчуває стагнацію. Китай пережив у 2015-му і 2016 роках кілька серйозних криз на біржі. Журналісти, які повідомляли про неефективність ручного управління влади, мусили потім публічно займатися самокритикою. Група працівників інтернет-порталу, які насмілилися сумніватись у позитивних результатах антикорупційної кампанії Сі для громадян і рекомендували йому піти у відставку, прямо з офісу потрапила у в’язницю.
У цьому році зростання ВВП Китаю офіційно ледве перевищить 6%. Багато західних економістів попереджує, що навіть ця скромна як для Китаю статистика є сфальшована. Насправді це буде не більше як 2–3%. Швидко зростаюча популяція і чергові мільйони осіб на ринку праці щорічно означають, що Китай перебуває напередодні великої кризи. Більша частина економічного «китайського дива» виникла за рахунок кредитів.
Будувалися нікому не потрібні аеропорти і міста. Поїзд, що мчить зі швидкістю понад 300 км на годину з Шанхая у Пекін, минає кільканадцять міст-привидів, незаселених гігантських житлових масивів і перехресть, де змінюються нікому не потрібні світлові знаки. Тому Сі вирішив «загвинтити гайки». Замість того щоб реформувати економіку Китаю, Сі переводить стрілки назад — будує культ особи.
50 років тому дядечко Сі пережив вигнання в село Яньгуань у провінції Шаньсі (нині там великий музей, присвячений вождеві). Батько Сі був міністром в уряді Мао. Був, як називають китайці, партійним «принцом». Драма не оминула родини Сі: батько опинився під домашнім арештом. 15-річний Сі став вигнанцем у провінції, щоб там пережити болісне «перенавчання».
Після цього досвіду Сі все ж таки вступив у партію. Він був «червонішим від найбільш червоних». Він уперто п’явся по службових сходах. Волів перечекати партійну боротьбу у глибокій провінції. Завжди був обережним і старанним.
У 2012 році Сі став керівником партії, роком пізніше — президентом. Три роки йому було потрібно на здобуття практично абсолютної влади. Наприкінці минулого року він послав ясний сигнал, вибравшись із візитом у Яньань, де 70 років тому партія оголосила культ Мао. Все частіше і прямо Сі підкреслює зв’язок зі своїм великим попередником.
«Я був переконаний, що китайська система вже має за собою епоху єдиновладдя і культу особи», — говорив із розчаруванням в інтерв’ю для «Волл-Стріт Джорнел» дослідник Китаю, професор Девід Чамбаг. Керрі Браун, автор «Гео Китай», нової книги про Сі, описує довгу дорогу, яку пройшов китайський лідер. На думку Керрі, Сі став настільки потужним, що без його згоди в Китаї вже не відбувається нічого суттєвого.
Інший китаєзнавець Віллі Лама з Фонду Джеймстауна зазначає, що Сі добре розуміє неможливість реформувати економіку ще до приходу великої кризи, бо у ній продовжують домінувати субсидійовані державні колоси. Тому він зміцнює владу, вдаючись до неомаоїзму.
Нечисленні молоді китайці, яким це не подобається, швидко пригадують собі основоположні засади китайського комунізму. «Це — правління страху. Можеш нас підтримувати або бути пасивним. Але людині не можна противитись тотальному контролю», — пояснює Єва Пілс з Королівського коледжу. Ідеологічний наступ Сі і масові арешти все частіше викликають опір. «З часом він може стати значним», — говорить з обережним оптимізмом Пілс.
Багато лівих груп на WeChat, китайському відповіднику Фейсбука, легковажать пропагандистські пісеньки дядечка Сі. «Врешті-решт середній клас підтримає демократизацію. Але Сі розраховує на те, що неомаоїзм загальмує цей процес», — вважає китаєзнавець Олександр Панцов з університету в Огайо, автор відомої книги про Мао.
З часом зростання безробіття і економічні проблеми напевно змусять владу у Пекіні до якихось поступок. Однак Сі не є китайським Горбачовим. Він ґрунтовно проаналізував падіння СРСР і, кажуть, заприсягся, що не дозволить Китаю піти цим шляхом.
Євген ПЕТРЕНКО