Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Серпень 10, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 27 Травень 2016 10:50

Греблі на даху світу

Rate this item
(0 votes)

Ки­тай у по­го­ні за вод­ною енер­гією пе­ре­кри­ває най­біль­ші рі­ки в Азії — Ме­конг і Брах­ма­пут­ру. Здійс­ню­ючи це, він ри­зи­кує не тіль­ки кон­флік­том із су­сід­ні­ми кра­їна­ми.

Нема ще одної ріки, так міцно пов’язаної з історією, культурою і життям тибетців, як Ярлунг Цзангпо: її води течуть із заходу на схід Тибетського плоскогір’я на відстані майже 3 тисячі км, після чого різко повертають на південь, в бік кордону з Індією. Після перетину кордону Ярлунг Цзангпо стає Брахмапутрою і, поєднавшись із Гангом перед впаданням у Бенгальську затоку, утворює найбільшу річну дельту у світі.
Донедавна Брахмапутра була останньою вільно спливаючою рікою у цій частині світу. Все змінилось у листопаді 2014 року, коли у Жангму, неподалік кордону з Індією і Непалом, Китай почав експлуатацію гідроелектростанції.

Попри те що Жангму є проточною електростанцією і не потребує створення водосховища, уряд у Делі стурбований, що північний сусід хоче накласти руку на цю життєдайну артерію. Але це лише початок великої битви за Брахмапутру — Китай передбачає будівництво чергових гребель.
Найсильніше протестують Індія і Бангладеш, для яких Брахмапутра є життєво важливою артерією — доля кількох десятків мільйонів рільників, які живуть у нижній течії ріки, залежить від її розливів. Неспокій посилюють спогади про трагічні наслідки будівництва греблі Фаракка на Гангу. В результаті цієї інвестиції протік води в напрямку Бангладеш значно зменшився, скоротилася площа поливних земель, а місцеві рільники були змушені шукати інше місце проживання.
Плани Серединної Держави щодо Брахмапутри сягають, однак, далі: у майбутньому її води можуть стати частиною проекту трансферу води з півдня на північ країни. Великий план порятунку Пекіна і сусідніх провінцій від посухи вимагає «залучення» мільйонів кубометрів з рік на півдні, які починають свою течію в горах Тибету.
Брахмапутра є ключовим елементом західного відгалуження проекту (центральна і східна вже діють) перекачування води з Тибетського плоскогір’я. За даними експертів і екологів, наслідком може стати значне зниження рівня води у руслі ріки на території Індії і Бангладеш. Нині обидві країни можуть спати спокійно — реалізація західної частини проекту була призупинена через брак величезних коштів.
Меконг розпочинає свою течію як непримітний струмок на висоті 5200 метрів над р. м. в одному з тибетських льодовиків. Перед заходом на територію Лаосу він набирає великої сили, подолавши 1,8 тис. кілометрів через китайську провінцію Юньнань. Пливучи далі, Меконг визначає кордон між Лаосом і Бірмою та Лаосом і Таїландом і у Камбоджі ділиться на два рівних русла, а потім, перетинаючи Південний В’єтнам, утворює широку розгалужену дельту і впадає у ПівденноКитайське море.
Донедавна Меконг плив вільно. Нині у Південному Китаї існує п’ять гребель, які регулюють його плин. Їхнім завданням є накопичення води Меконгу в період літніх дощів — мусонів. Завдяки цьому у суху пору турбіни можуть працювати на повних обертах.
Пекін без жодних консультацій з урядами Лаосу чи В’єтнаму розпочав підготовку до будівництва трьох наступних гребель у верхній течії Меконгу, одночасно китайці уникають відповіді на запитання про вплив цих заходів на життя 60 мільйонів людей, залежних від того, що несе ріка, зокрема ключового для рільництва родючого мулу та риби, яка становить основу харчування цих людей.
Дії Китаю спровокували держави, які перебувають у нижній течії ріки, до початку робіт над власними гідрологічними проектами. Лаос нині у процесі будівництва двох великих гребель (наступні шість плануються), зокрема найбільш контроверсійна гребля Хайябурі у північній частині країни.
У цьому випадку ініціатива належала Таїланду, який обіцяв фінансувати будівництво взамін за весь вироблений струм. Будівництво безрезультатно пробував зупинити В’єтнам, який боїться, що конструкція знищить рільництво у родючій дельті Меконгу — рисовому басейні цього 90мільйонного народу.
У тибетських ріках, що з великою силою стікають із Даху Світу, дрімає найбільший гідроенергетичний потенціал на планеті. Води з гімалайських вершин течуть тисячі кілометрів, розливаючись по всій Південній і ПівденноСхідній Азії, щоб нарешті впасти в Індійський океан, СхідноКитайське море і Бенгальську затоку. Тибет є третім за величиною — після Південного і Північного полюсів — резервуаром прісної води у світі. Для Азії він є чимось на зразок водонапірної башти.
Доповідь «Вода на третьому полюсі», написана науковцями незалежної групи Humanitarian Futures Programme при Королівському коледжі в Лондоні, не залишає жодних сумнівів щодо плоскогір’я: «Життя значної частини популяції Південної і ПівденноСхідної Азії залежить від рік, які беруть там свій початок. Інд, Сатледж, Ганг, Брахмапутра, Іраваді, Салуїн, Меконг, Янцзи, Тарим, Жовта ріка — разом вони становлять 70% водних ресурсів Азії. За обережними оцінками, життя приблизно 2,5 мільярда осіб залежить від стану цих рік».
Здійснюючи контроль за Тибетським плоскогір’ям, Китай неподільно контролює дистрибуцію води, яка надходить в Індію, Пакистан, Бангладеш, Камбоджу, Лаос і В’єтнам. Ця разюча відсутність рівноваги у доступі до основного добра, яким є вода, становить реальну загрозу для стабільності всього регіону.
На відміну від Китаю, Індія, Пакистан і Бангладеш уже багато років тому підписали сусідський договір про справедливий розподіл водних ресурсів. Багато експертів зазначають, що міжнародний договір між усіма країнами, що користуються водами цих рік, вплине на зменшення напруги у регіоні.
Пекін жодного багатостороннього договору не хоче, що дає йому широке поле маневру по відношенню до непокірних сусідів. Принагідно китайські фірми з досвідом реалізації гідроенергетичних проектів беруть участь у кількох десятках будов, зокрема у Пакистані та Лаосі, поширюючи свої впливи під егідою «стратегічного партнерства».
Незворотні знищення рибних нерестилищ і виснаження землі — це тільки деякі з безпосередніх наслідків політики встановлення гребель на гімалайських річках. На жаль, науковці говорять, що це — не найстрашніший сценарій. Уряди, які беруть участь у цих проектах, уникають цілісної оцінки наслідків видобування мільйонів кубометрів землі, пробивання багатокілометрових тунелів у скелях, а потім замикання за бетонними бар’єрами мільярдів кубометрів води в місці, де її досі не було.
Геологічні наслідки непродуманих гідроелектричних проектів видно на прикладі Греблі Трьох Ущелин. Офіційне китайське бюро (China Earthquake Administration) підрахувало, що з 2003го до 2009 року у провінції Хубей — де зосереджено конструкції — відбулося до 3,4 тисячі менших і більших землетрусів. Поштовхи, викликані діяльністю людини, найбільші жнива зібрали у 2008 році у провінції Сичуань: в результаті землетрусу тоді загинуло до 90 тисяч осіб.
Серединна Держава все більше ризикує вступити у суперечку із силами, що перебувають у глибині Землі: район Гімалаїв і саме Тибетське плоскогір’я як пограниччя індійської і євразійської тектонічних плит — це дуже сейсмічно вразлива територія. В результаті виникнення тиску і напруження небаченого донині масштабу і сили може зазнати деформації оболонка Землі. Десятки проектованих і збудованих там гребель — результат китайської гонитви за дешевою водною енергією — це прямий рецепт природної катастрофи апокаліптичних масштабів.
Євген ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».