Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Середа Серпень 10, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 27 Травень 2016 10:32

Австрійський синдром

Rate this item
(0 votes)

Колишній голова Партії зелених, незалежний кандидат Олександр Ван дер Беллен переміг у другому турі президентських виборів в Австрії.
Його суперник, кандидат від ультраправої Австрійської партії свободи Норберт Хофер визнав поразку.
Вперше після Другої світової війни президентом Австрії став політик, який не є представником двох основних партій — Соціал-демократичної чи Народної.
У ході виборів між суперниками зберігався невеликий розрив, але при цьому довгий час лідирував пан Хофер.
Ці вибори вважаються в Австрії показником ставлення суспільства до мігрантів.

На відміну від свого суперника-євроскептика, 72-річний Олександр Ван дер Беллен закликає Європу до єдності.
Норберт Хофер побудував виборчу кампанію на націоналістичних гаслах та втомі жителів Австрії від напливу мігрантів.
Помітний вплив на ці вибори мала криза з біженцями. Рік тому Австрія перетворилася на «прохідний двір» для мільйонів нелегалів, які рухалися далі в Німеччину. Міграційна криза на початку цього року спровокувала внутрішньополітичну кризу. У відставку пішов канцлер австрійської «великої коаліції» соціал-демократів і консервативної Австрійської народної партії Вернер Файман.
З конституційної точки зору канцлерська криза для Австрії є більш ризикованою, аніж президентські вибори. Президент країни виконує головним чином представницькі функції, а реальна виконавча влада зосереджена у руках канцлера.
Чимало австрійських громадян невдоволені практикою поділу внутрішньополітичного простору на дві великі партії — соціал-демократів і консерваторів. Така практика встановилася після гучної перемоги 2000 року Австрійської партії свободи на парламентських виборах.
Нагадаємо, що тоді вони створили коаліцію з Австрійською народною партією. Але така австрійська внутрішньополітична реальність викликала гучний протест з боку Євросоюзу, членом якого Австрія на той час була вже п’ять років.
Євросоюз звинуватив Австрійську партію свободи у неонацизмі, ксенофобії та інших гріхах, які суперечать європейським багатокультурним демократичним цінностям. Уперше і поки що востаннє в історії Євросоюзу проти Австрії були введені політичні санкції. Керівництво Євросоюзу відмовилось у будь-якій формі зустрічатись з австрійськими урядовцями коаліції, до якої входить Австрійська партія свободи.
У 2001 році в країні відбулися позачергові вибори, за результатами яких уперше й була сформована «велика коаліція». Але електорат Австрійської партії свободи зберігся, що й позначилося на результаті цьогорічних президентських виборів.
Звичайно, цей результат може бути показовим у разі проведення позачергових парламентських виборів. Австрійська партія свободи є типовою партією європейських скептиків, чий успіх надихнув багатьох у Кремлі.
Там розраховують, що австрійський приклад візьмуть на озброєння британські європейські скептики, які наразі ведуть гучну кампанію напередодні запланованого на 23 червня поточного року референдуму з питання виходу Великої Британії з Євросоюзу.
Ця тенденція є вкрай тривожною для європейських оптимістів. Адже їм поки не вдалося переконати виборців у багатьох країнах Євросоюзу у правильності курсу багатокультурності, адаптації переважно мусульманських біженців до європейських норм. Навпаки, проблеми з цими процесами лише посилюють незадоволення низькими темпами розвитку економіки та зростанням рівня безробіття.
Без справжнього вирішення цих проблем у більшості країн Європейського Союзу існує ризик того, що ультраправі популісти й надалі здобуватимуть перемоги на виборах під антиєвропейськими ксенофобськими гаслами.

Андрій МАРТИНОВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».