Утім, не стільки публічне прання брудної білизни обома кандидатами привертає увагу виборців. Програма Дональда Трампа дедалі більше нагадує «нового Рейгана».
Він обіцяє скоротити кількість податків для американського середнього класу. Але найбільш дошкульним ударом по електорату Демократичної партії стає обіцянка Дональда Трампа зменшити рівень соціальної нерівності між «кольоровими» громадянами США. Він нагадує, що за два президентських терміни Барака Обами соціальна нерівність у середовищі афроамериканців та іспаноамериканців тільки збільшилась.
Тож передвиборча кампанія Трампа їм говорить, що нові мігранти відбиратимуть їхні некваліфіковані робочі місця та лише погіршуватимуть соціальне становище. Натомість Хілларі Клінтон досі користується більш ліберальноглобалістською риторикою, закликаючи до захисту клімату та поліпшення становища сексуальних меншин.
Однак ці теми виявляються не дуже актуальними для значної частини американського середнього класу, який повільно переходить у табір Трампа. Фактично за півроку до дати президентських виборів уже зрозуміло, що боротьба до останнього точитиметься за кожен голос і результат виборів не буде зрозумілий до остаточного підбиття їхніх підсумків.
Наразі обидва кандидати намагаються не наробити помилок із визначенням кандидатури віцепрезидента. Хілларі Клінтон у цьому процесі опинилась у непростій ситуації. Вона не може обрати віцепрезидента жінку, що вважатиметься гендерним шовінізмом, але й з кандидатурою претендентачоловіка на посаду віцепрезидента помилитися також небажано.
У ще скрутнішому становищі Дональд Трамп. Обираючи кандидатуру віцепрезидента, йому потрібно консолідувати республіканців, які й без того непросто переживають його фактичну перемогу на попередніх виборах у партії. Оптимальним кандидатом у віцепрезиденти від республіканців частина політологів вважає афроамериканця Бена Карсона як своєрідного «антиОбаму». Адже, на відміну від Барака Обами, який народився у благополучній родині, що не знала соціальних проблем, Бен Карсон зробив себе сам. Тобто він піднявся до високого статусу нейрохірурга із соціальних негритянських низів.
Утім, ще більш консервативна частина республіканців пропонує звернути увагу на Сару Пейлін, яка 2008 року була претенденткою на посаду віцепрезидента у тандемі з Джоном Маккейном. Але відтоді Сара Пейлін «надто поправішала» та була помічена на зборах Чайної партії, яка вважає республіканців надмірними лібералами. Тому не виключено, що кандидатури претендентів на посаду віцепрезидента обома великими партіями обиратимуться на самих партійних з’їздах.
У будьякому разі вже зрозуміло, що цьогорічна президентська гонка у США виходить на новий етап, коли два претенденти, консолідуючи партійні виборчі машини, вже змагаються сам на сам. Песимісти застерігають, що наслідком такої боротьби може бути небезпечний розкол американського суспільства, який стане набагато загрозливішим, ніж це вже було 2000 року, коли демократичний кандидат Альберт Гор і республіканський кандидат Джордж Бушмолодший вирішували долю виборів у судах.

Андрій МАРТИНОВ