Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Четвер Березень 28, 2024

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 15 Квiтень 2016 12:11

Новий гегемон Близького Сходу

Rate this item
(1 Vote)

Цьо­го­річ­ні пар­ла­мент­ські ви­бо­ри в Іра­ні ста­ли пер­шим тес­том, який до­зво­лив ви­яви­ти рів­но­ва­гу по­лі­тич­них сил. Їх час збіг­ся з до­сить іс­тот­ною рол­лю Іра­ну в кон­тек­сті вій­ни в Си­рії та про­це­сі ос­лаб­лен­ня гео­по­лі­тич­ної по­зи­ції Із­ра­їлю. 
Від ча­су по­ва­лен­ня ре­жи­му Сад­да­ма Ху­сей­на в Іра­ку, Те­ге­ран ін­тен­си­фі­ку­вав ви­ко­рис­тан­ня інст­ру­мен­тів впли­ву на си­ту­ацію нав­ко­ло Із­ра­їлю (па­лес­тин­ський «Ха­мас», лі­ван­ська «Хіз­бал­ла») та по­си­лив тиск на своє без­по­се­ред­нє між­на­род­не ото­чен­ня в ре­гіо­ні Пер­ської за­то­ки.

Міністр внутрішніх справ Абдулреза Рахмані Фазлі повідомив, що на виборах до парламенту і громади експертів узяли участь понад 60% виборців. Із 82 мільйонів мешканців Ірану у виборах мали право взяти участь 55 мільйонів осіб.

У парламенті із 290 депутатів реформатори отримали найбільше представництво після 2004 року. Це сприятиме політиці президента Хассана Рохані, зміцнюючи його табір, який домагається, передовсім, поліпшення відносин із Заходом. Але слід пам’ятати, що це не означає різкої зміни існуючого консервативного ладу Ірану. Хоча духовні представники консервативної течії втратили можливість блокування рішень парламенту, вони продовжують обіймати високі посади у збройних силах, економічних структурах та системі правосуддя і правопорядку.
Події останнього часу в Ірані вказують на рішучість людей до визначення нового політичного дискурсу та прагматизму у міжнародних відносинах. Політика Рохані полягає головно в уважній активності у відносинах із Заходом, а його самого можна охарактеризувати як досить поміркованого політика.
За часів шаха Іран був одним із близьких союзників Ізраїлю. Реза Пахлаві як перший мусульманський лідер визнав єврейську державу на міжнародній арені. Взамін за цей жест ізраїльтяни допомогли йому створити таємну поліцію САВАК. У той час співпраця між двома народами розвивалася дуже добре. Після ісламської революції 1979 року та повалення шаха ситуація зазнала діаметральної зміни. Доказом цього стали слова радикальних мулл, які називали Ізраїль «малим шайтаном», а самі іранці негативно висловлювалися про ненависну і страшну службу безпеки усунутого шаха.
Коли у 2006 році Іран спровокував «Хізбаллу» до нападу на Ізраїль, ізраїльські політики і військові вже зрозуміли, що геополітична ситуація їх держави дуже погіршується. Рішуча військова відповідь Ізраїлю на провокації «проіранських» ліванських шиїтів мала на меті вказати, що позиція Ізраїлю непохитна, а сама держава сильна і здатна до широкомасштабних дій. Але незважаючи на це, друга ліванська війна не закінчилася за сценарієм Ізраїлю. Було зроблено багато стратегічних помилок, що активно використовувала пропаганда Ірану, яка розцінила ці помилки як безперечну перемогу «Хізбалли».
На хвилі ліванської війни та після чергових подій, наприклад, у зоні Гази (2008 рік — військова операція Ізраїлю, здійснена у грудні 2008 року проти проіранського «Хамасу» в зоні Гази), можна було спостерігати подальше посилення Ірану і його союзників у регіоні, яке відбувалося за рахунок ослаблення позиції Ізраїлю. Нині відносини між Ізраїлем і Іраном виглядають гірше, ніж погано. Взаємні звинувачення зростають і стосуються особливо таких питань, як роль «Хамасу» і «Хізбалли», атомна зброя, фінансування терористів та палестинська проблема.
Також Сполучені Штати перестали однозначно підтримувати позицію Ізраїлю щодо Ірану, особливо в контексті загрози, яку Іран становить для Ізраїлю і всього близькосхідного регіону. Обрання Барака Обами президентом США у 2009 році започаткувало серйозне переакцентування у близькосхідній політиці Вашингтона. Це виявляється переважно у відмові від принципу безумовної підтримки Ізраїлю та його інтересів у регіоні, якого вони дотримувалися протягом попередніх 60 років.
До цього можна також додати бажання врегулювати відносини з Іраном, що становило елемент стратегії виходу з Іраку і зосередження військових і політичних зусиль США на афганському питанні. Знаменним є також зниження рівня співпраці і обміну інформацією між різними органами влади та інституціями США та Ізраїлю в галузі оборони і безпеки. З певністю це вплинуло на охолодження цих відносин і зменшення довіри до США як партнера і стратегічного союзника.
З іншого боку, інформація з Ірану показує, що не всі вірять у тривале поліпшення американськоіранських відносин. Під час виступу перед військовими командирами у вересні 2015 року командувач іранськими сухопутними військами Ахмадрез Пурдастан заявив, що на відчутне поліпшення відносин на лінії США — Іран не дозволять міцні зв’язки між Сполученими Штатами та Ізраїлем. За словами іранського військового «підтримуваний американцями, уряд єврейської держави підтримує «Ісламську державу» та інші терористичні групи» та «маємо проблему з режимом Ізраїлю, який убиває дітей».
Подібну думку висловив керівник Революційної варти Тегерану Мохсен Каззеймені. Він заявив, що «іранці залишаться у бойовій готовності доти, доки не буде повалено Ізраїль, а Палестина визволена» та «будемо надалі захищати не тільки нашу країну, а й усі народи світу, які потерпають від утисків, особливо тих, що стоять на фронті боротьби з сіоністами». Риторика частини представників уряду чи армії Ірану свідчить про те, що Тегеран у майбутньому може прагнути до здійснення агресивних дій, у тому числі збройного конфлікту, якщо у владі перевагу матимуть радикали.
Очевидно, що не можна розглядати іранськоізраїльські відносини поза ширшим геополітичним контекстом. Одним з елементів цієї складної близькосхідної конфігурації став договір про використання атомної енергії, підписаний 14 липня 2015 року між Ісламською Республікою Іран та шістьома державами. Договір був підписаний попри шумні заперечення Ізраїлю, чий прем’єр заявив, що зробив усе, аби не допустити його ратифікації. Результатом цього порозуміння стало значне падіння ціни на нафту. Іран як один зпоміж найбільших виробників нафти у світі став загрозою для інших країн регіону, передовсім Саудівської Аравії.
Черговим елементом став факт, що в Ірані безперервно триває військова мобілізація, в якій беруть участь приблизно 250 тисяч членів добровільних мілітаризованих сил. Окрім того, Іран є головним торговельним партнером Іраку, а також одним із головних інвесторів у цій країні. До цього додається так звана Ісламська держава — організація, яка стала спільним ворогом Сполучених Штатів, Ізраїлю та Саудівської Аравії. З одного боку, всі могли б забути старі непорозуміння задля боротьби з екстремізмом, а з другої — в Ірані політики мріють про відбудову Перської імперії, Ізраїль концентрується на своїх інтересах, Саудівська Аравія веде proxy war у Ємені, а всі разом — беруть участь у війні в Сирії.
Порозуміння з Америкою з певністю не означає, що в Ірані з дня на день стихнуть голоси противників Ізраїлю та Сполучених Штатів, але є надія, що Іран зосередиться тепер на найважливіших справах, тобто відбудові своєї економіки і дипломатичного Петро ПЕТРІВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».