Але крайня правиця говорить переважно про ромів.
Протягом 25 років усі уряди обіцяли щось зробити для поліпшення умов співіснування словацької більшості з місцевими ромами, але ніхто нічого не зробив, одна риторика. Стратегію політики інтеграції ромів до 2020 року прийняли лише на вимогу Брюсселя. Люди всім тим роздратовані і перестають вірити топовим політикам, що вони здатні вирішити цю проблему.
У Східній Словаччині великі громади ромів живуть у значно гірших умовах, ніж в Африці чи Південній Америці. Це не якісь важкі злочини, а обтяжлива для людей поведінка, особливо для мешканців Сходу Словаччини. При соціалізмі був загальний обов’язок праці і роми виконували важкі роботи при рубці лісу чи дорожні роботи, але після 1989 року вони перші втратили роботу і нині серед них практично 100% безробіття.
Люди часто вимагають «рішучих дій», що означає: жодних соціальних виплат, усі мають працювати, треба їх до цього змусити... Це правда, бо дуже багато ромів не працюють, але насправді все не так просто. Багато з них дослівно втратили саме розуміння, що треба працювати, бо без роботи вже 25 років! Незабаром буде ціле покоління пенсіонерів, які ніколи не працювали.
Політичне представництво ромів мінімальне: в останній каденції був лише один депутат, який став уповноваженим з питань ромів. Ромська партія не подолала виборчого бар’єра. У Словаччині десь 8% ромів — щоб увійти до парламенту, вони мають усі піти на вибори і проголосувати за одну партію. На останніх виборах майже всі партії мали ромських кандидатів у своїх списках, але, зазвичай, радше на показ. Ці кандидати набагато краще освічені, ніж колись, і всі краще підготовлені, щоб стати партнером на переговорах зі словацькою більшістю.
Коли йдеться про Народну партію Котлеби, то основні медіа старалися не надавати їм голосу. Та, як видно, це не дуже допомогло: нині точиться дискусія, чи, може, краще було б їх показувати «в цілості», разом з їхнім кошмарним образом.
Стратегія замовчування в медіа не має сенсу, бо ця партія функціонує у паралельному світі у суспільних медіа; вона також присутня у журналі «Земля і вік», радіостанції «Вільний передавач». Ці медіа не є власністю Котлеби — а радіо, про яке йдеться, посилається навіть на традиції антифашистського повстання 1944 року, але фактично вони сприяють правим несистемним середовищам. Якщо в Чехії, Польщі чи Угорщині люди, які вірять у теорії змов, читають також традиційні медіа, то у Словаччині виборці фашистів узагалі не читають провідних газет.
Крім головних медіа, Народній партії сприяє також історія. Ці люди прямо звертаються до традиції клерикальнофашистської держави священика Йозефа Тісо — союзника Гітлера. Церква у Словаччині донині не знає, що з цим спадком робити, і частина кліру позитивно ставиться до нього.
Частина священиків підтримала угруповання Котлеби, а конференція словацьких єпископів на це не відреагувала... Це все працювало на результат націоналістів і фашистів: громадянське суспільство боролось із ними протягом багатьох років з малим успіхом, а тепер почало програвати.
На жаль, майже всі партії у словацькому парламенті, не тільки радикальні націоналісти, є антиєвропейськими. Досі справа була досить простою: Словаччина була у головному нурті ЄС і не створювала проблем, як у часи Мечіара.
Але коли доходимо до питань цінностей, то виявляється, що повага до меншості чи ідеал прав людини (а це також фундамент ЄС) тільки меншість Словаччини визнає своїми. Одночасно словаки вважають, що членство в ЄС дане раз і назавжди і не перешкоджає частині громадян споглядати у бік Росії з великим сентиментом, який сягає ще ХІХ століття, коли в рамках угорської частини імперії Габсбургів словаки мали почуття, що слов’янська Росія може захистити їх від мадяризації.
Цього не знищив навіть 1968 рік, що виразно відрізняє їх від чехів — чеське суспільство досить русофобське. І якщо поляки скептичні щодо росіян, але зберігають цікавість до російської культури, то чехів узагалі Росія не цікавить. І змінити цього не змогла навіть пропутінська політика колишнього президента Вацлава Клауса.
Словаччина зберігає добрі відносини із США, Росією, Хорватією, Україною, а ось з Угорщиною? Бути проти Угорщини — це сутність словацького націоналізму, національна ідентичність визначається саме в опозиції до угорців.
Однак ніколи раніше відносини між двома державами не були настільки добрими: Роберт Фіцо дивиться з подивом на дії Орбана у справах іммігрантів, а Орбан заздрить економічній ефективності словаків.
Ще зовсім недавно головною загрозою для позиції Словаччини в Європі і стандартів ліберальної демократії здавався сам прем’єр Фіцо, який домінує на політичній сцені і займає ключову позицію. Тепер стало ще гірше. Навіть не в тому річ, що Народна партія Котлеби зі своїми 8% не буде правити, хоча може паралізувати публічні дебати.
Більшим клопотом є радше інші партії і такі люди, як Ріхард Сулік зі «Свободи і солідарності» чи Ігор Матовіч зі «Звичайних людей» — потенціальні учасники правлячої коаліції. Це — євроскептики і популісти, які, може, і не є загрозою для інститутів демократії взагалі, але є нею для певних ліберальних стандартів.
Петро ПЕТРІВ