Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Сiчень 24, 2022

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 01 Квiтень 2016 12:12

Терористичний фронт «Ісламської держави»

Rate this item
(0 votes)

Же­нев­ські пе­ре­го­во­ри що­до при­пи­нен­ня вій­ни у Си­рії остан­нім ча­сом ві­ді­йшли на дру­гий план в ін­фор­ма­цій­но­му по­ряд­ку ден­но­му. Три­ває об­го­во­рен­ня те­ро­рис­тич­них атак, які ре­гу­ляр­но від­бу­ваю­ть­ся в Ту­реч­чи­ні та Єв­ро­пі. Мо­ти­ви те­ро­рис­тич­них атак у цих ви­пад­ках є різ­ни­ми.

У Туреччині ситуація дестабілізується внаслідок максимального загострення відносин між владою і «турецькими» курдами. Безпосереднім приводом до цього став сирійський комплекс проблем. До весни 2011 року здавалося, що Реджеп Ердоган узяв курс на врегулювання протиріч із курдами. Під тиском Європейського Союзу турецька влада тоді погодилася на надання «своїм» курдам культурнотериторіальної автономії.

Уперше від часів розпаду Османської імперії було визнано курдську мову, надано дозвіл на роботу курдських засобів масової інформації, легалізовано курдські початкові школи. Але очікування від цієї «лібералізації» виявилися надмірними. Дестабілізація становища у сусідній із Туреччиною Сирії спровокувала загострення відносин між турецькою владою та «турецькими» курдами. Останні почали активно воювати на боці своїх сирійських одноплемінників, що турецька влада почала розглядати як чергову спробу створення Курдистану.
Уже п’ять років на південному сході Туреччини, де мешкають місцеві курди, відбувається масштабна військова операція. Її відгомін відчутний у терористичних атаках у найбільших містах Туреччини. Звичайно, можна висувати будьякі версії щодо причетності спецслужб іноземних держав до підтримки цієї діяльності. Цього виключати неможливо, адже з курдами після Першої світової війни, коли вони так і не отримали обіцяної державності, «працювали» спецслужби багатьох регіональних і глобальних держав.
Історія свідчить, що «марксистська» Робітнича партія Курдистану є безпосереднім проектом радянських спецслужб. Не виключено, що ці зв’язки успадковані їхніми російськими «правонаступниками». Утім, не варто забувати, що з курдами активно «працюють» і Центральне розвідувальне управління та ізраїльський «Моссад», а також іранські спеціальні служби. Інтенсивність таких контактів тільки підтверджує, що створення Курдистану є центральною проблемою геополітичної «перебудови» Великого Близького Сходу.
Однак це питання є викликом територіальної цілісності не лише багатостраждальних Сирії та Іраку, а й великих регіональних держав — Туреччини та Ірану. Здається, саме іранським спецслужбам останнім часом вдається спрямувати курдську активність проти свого «історичного ворога» — сунітської Туреччини.
Вибухонебезпечна ситуація в Туреччині ускладнює реалізацію домовленості з Євросоюзом щодо повернення на турецьку територію нелегальних біженців до Європи, окрім сирійських біженців. Як відомо, Євросоюз пообіцяв Туреччині за прийняття окремих категорій біженців майже шість мільярдів євро. Правда, цей «обмін» провокує невдоволення, передусім, греків, які також потерпають від навали біженців, але, на відміну від Туреччини, греки не отримали такої щедрої фінансової допомоги.
Кредитори продовжують підтримувати Грецію в зоні євро, але на досить жорстких умовах виплат попередніх боргів. Натомість запровадження «європейських стандартів» у розміщенні біженців грекам пропонують власним коштом. Крім того, брюссельські терористичні атаки показали, що ефективність співробітництва між турецькими та європейськими спеціальними службами є вкрай низькою.
Турки передали європейським колегам досить розлоге досьє на всіх виконавців брюссельських терактів, але тим справа й вичерпалась. Євросоюз не має дієвої «централізованої» спеціальної служби, а національні служби безпеки не мають достатнього фінансування і штату співробітників, аби тримати всіх підозрюваних під постійним контролем.
На відміну від Сполучених Штатів, де після 11 вересня 2001 року було ухвалено «патріотичний акт», який максимально розширив повноваження спеціальних служб щодо стеження за потенційними терористами, жодна країна Євросоюзу не пішла таким шляхом. Цього не сталося після масштабної атаки терористів на мадридський вокзал «Аточа» навесні 2004 року.
Нічого не було зроблено й наступного року, коли мішенню для атак стало лондонське метро. Здавалося, що певним шоком можуть бути листопадові 2015 року терористичні атаки в Парижі, адже слідчі за результатами розслідування вийшли якраз на брюссельське «лігво» радикальних ісламістів.
У Брюсселі є район Молленбек, де традиційно від 90х років мешкають прихильники ідей радикального політичного ісламу. Деякі бельгійські журналісти називають цей район столицею «Європейського халіфату». Все це максимально загострило питання лібералізму, прав людини і політичної коректності, адже «неполіткоректно» порівнювати ситуацію, яка складається з ісламськими екстремістами, зі становищем Веймарської Республіки, яка так і не спромоглася захистити демократію від нацистів. Щодо прихильників шаріатських судів у Європі, то ситуація є не менш загрозливою.
Після атак у Брюсселі бундесканцлер Ангела Меркель висловилась у тому сенсі, що це є нападом на європейські цінності. Це дійсно так, але натомість виникає запитання: чому Євросоюз не здатен захищати ці цінності на власній території? Однозначної відповіді на це доленосне запитання немає. Принаймні, зрозуміло: більшість європейців продовжує вважати, що правий один із батьківзасновників США Томас Джефферсон, який вважав, що «ті, хто платить за безпеку свободою, не варті ні безпеки, ні свободи».
Водночас європейські політики не можуть не звертати уваги й на те, що дедалі більше виборців вимагають від влади більш ефективних дій проти терористичної загрози. Від неї неможливо сховатися під парасолькою безпеки Організації Північноатлантичного договору, яка «заточена» під більш вагомі загрози безпеці, адже тероризм досі є класичним варіантом «асиметричних війн», «маленьких і слабких» проти «великих і сильних».
Проблема тільки в тому, що в будьякій країні Євросоюзу, де можливі чергові атаки терористів, виборці не пробачать владі безвідповідальності. Ліберальна демократія, аби зберегтись як основна європейська цінність на національному і наднаціональному рівнях, повинна навчитися себе захищати, залишаючись демократією, а не диктатурою, адже саме такого переродження демократії й домагаються терористи, незалежно від того, під яким прапором вони скоюють свої злочини.
Андрій МАРТИНОВ

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».