Але 23 грудня таки надійшло офіційне запрошення від генерального секретаря НАТО Йєнса Столтенберга без «схвалення» Кремля.
Опозиція вимагає відставки прем’єра Міло Джукановича, сформування перехідного уряду і дострокових виборів (каденція парламенту спливає у жовтні ц. р.) та референдум. Особливо неспокійні заворушення відбулися 24 жовтня біля будинку парламенту, коли протестуючі спробували захопити його. Приблизно 40 осіб були поранені, у тому числі поліцейські.
У вересні минулого року, коли став зрозумілим вектор руху Чорногорії, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров назвав політику розширення НАТО невідповідальною, навіть «провокацією». Замість відповіді прем’єр Джуканович в інтерв’ю для хорватського телебачення заявив, що «активну роль в організації антиурядових протестів відіграють сербські націоналісти і Росія...» Джуканович також зауважив, що Росія «намагається перешкодити вступу Чорногорії до НАТО». У відповідь речник Кремля зауважив: «Це один із багатьох випадків пошуку диявола і демонізації Росії».
Але протестуюча опозиція відкидає звинувачення, що за нею стоїть Москва. І вказує, що у країні не зменшується бідність, а безробіття сягає 30%, що чорногорці кинулись у Німеччину, вдаючи військових біженців, а передовсім ніби країна опинилась у лапах жадібної кліки, яка нагромадила фантастичні статки. Надання Джукановичу титулу «злодій Міло» — це улюблене заняття скандуючого натовпу, подібно як: «НАТО — це вбивці».
Джуканович — це політичний геній. Коли почалась «Весна народів» у Центральній Європі у 1989 році, він мав 27 років. У 1991 році у день, коли йому минуло 29 років, Джуканович став прем’єром Чорногорії — тоді союзної республіки Югославії. Він був співробітником президента Моміра Булатовича — людини, пов’язаної з правителем Сербії Слободаном Мілошевичем. У війні Мілошевича проти Хорватії він був його союзником. У 1991–1992 роках Чорногорія була засуджена світом за артилерійський обстріл Дубровника — міста зі списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Вже майже чверть століття Джуканович є прем’єром або президентом — за винятком 16 місяців, коли був простим депутатом. Коли треба було, він створив із Сербією у 1992 році — це було вже після розпаду Югославії — Союзну Республіку Югославії (Сербії і Чорногорії), і це утворення чорногорці підтримали більшістю 95,96% голосів. Але потім нові вітри повіяли на континенті. Коли у 2000 році стало зрозуміло, що Європа буде мати власну валюту, Джуканович став дивитися на зв’язок із Сербією, яка саме програла війну з Хорватією, іншим поглядом.
У листопаді того самого року Джуканович приймає німецьку марку як національну валюту замість сербського динара. Це була підготовка до прийняття у 2002 році євро. Деякі країни відмовилися приймати євро, а Чорногорія самостійно з першого дня зробила євро своєю валютою. Потім 10 нових країн вступили до Європейського Союзу у 2004 році і Джуканович також захотів потрапити в ЄС. У 2006 році він відірвав Чорногорію від Сербії шляхом референдуму: чорногорці підтримали цю пропозицію більшістю у 55,5% голосів. Вимога ЄС, щоб 55% визнавали незалежність держави, була виконана і Джуканович став улюбленцем Заходу.
Але зі вступом до Євросоюзу просто не буде. Два роки тому комісар з питань розширення ЄС Оллі Рен повідомив чорногорському телебаченню, що на шляху Подгориці стоять дві принципові перешкоди: корупція і організована злочинність.
Зовсім інакше виглядає справа з НАТО, вступити до якого Джуканович також хоче. Альянс ставить зовсім інші умови, ніж Євросоюз. При цьому ЄС уже «наївся» нових членів, а НАТО дуже хоче відрізати Росію від Адріатики — особливо після захоплення нею Криму, що може забезпечити Чорногорія (Словенія є членом НАТО з 2004 року, Албанія і Хорватія — з 2009-го).
Якщо обидві сторони бажають цього, то що стоїть на перешкоді? Перш за все проникнення в армію і всі силові структури Чорногорії російської агентури, що було підкріплено скупкою майже 40% чорногорської нерухомості російськими олігархами, тобто на загал людьми зі служб, яким Володимир Путін дозволив «збагатитись» у Росії і «інвестувати» за кордоном: понад 30% чорногорських фірм мали ще у минулому році російських власників.
Саміт НАТО у Ньюпорті у вересні 2014 року прислухався до повідомлень західних послів із Подгориці за останні роки, які скаржилися на російську присутність у чорногорських службах, підслуховування розмов, відсутність доступу до високих чиновників силових міністерств та установ. Тим самим Чорногорії послали сигнал, що без «ґрунтовної реформи апарату безпеки» вступу до НАТО не буде.
У результаті 10 грудня 2014 року з посади керівника Національного агентства безпеки (НАБ) «пішов» Боро Вучініч. Він кілька років співпрацював з НАТО, але йому якось не вдалося створити системи передачі таємної інформації в структурах НАБ.
Пошук спадкоємця Вучініча тривав кілька місяців. Врешті — наприкінці серпня 2015 року — на посаду прийшов колишній співробітник служби безпеки Деян Перунічіч. НАТО із задоволенням привітало зміну, а чорногорські медіа повідомили, що запізнення викликане «чисткою» місцевих спецслужб від російських агентів.
У січні минулого року уряд почав виконувати план звільнення зі служби і відправку на пенсію всіх без винятку чиновників і агентів НАБ, яким виповнилося 50 років або більше і які прослужили в органах безпеки щонайменше 15 років. Цей рух виникав із факту, що більшість вищих офіцерів спецслужб були людьми, призначеними ще за часів близького до Москви президента Югославії Мілошевича.
Через місяць після призначення керівника НАБ Джукановичу подзвонив віце-президент США Джо Байден. Він передав йому просте повідомлення: США підтримують швидкий вступ країни до НАТО за умови продовження реформ в апараті безпеки. Ще через кілька годин посол США у Чорногорії помістила на блогу запис, що «подібно, як інші країни колишнього радянського блоку, Чорногорія зрозуміла, що членство у західному військовому союзі забезпечує стабільність і впевнене майбутнє».
Негайно заявила протест одна з найбільших неурядових організацій, що виступає проти членства Чорногорії в НАТО, — «Рух за нейтралітет». І того самого дня Москва оголосила економічні санкції Чорногорії, хоча уряд у Подгориці ще у березні 2014 року приєднався до західних санкцій проти Росії за анексію Криму.
Що відбувається у Подгориці, Кремль знав із самого початку. Восени 2013 року посол Росії дозволив собі зробити скандальне зауваження, що старання Чорногорії про вступ до НАТО нагадує «пошуки банана мавпою». Через певний час на вулицях з’явилися плакати, які показували ребус: рука, протягнена за бананом, і військовий російський чобіт із російським прапором, що було прочитано однозначно — краще банан у руці, ніж російський чобіт на шиї.
До тихої битви за Чорногорію приєдналася «рука Вашингтона» — Польща. Наприкінці липня минулого року у Подгориці побував міністр закордонних справ Гжегож Схетина і заявив, що «існує великий шанс, щоб на саміті НАТО у Варшаві у липні 2016 року Альянс прийняв Чорногорію».
Ще через три тижні там з’явився міністр оборони Томаш Сємоняк із повідомленням, що «Польща рішуче підтримує вступ Чорногорії до НАТО. Будемо діяти, щоб це здійснилося на грудневій зустрічі міністрів закордонних справ і липневому саміті у Варшаві».
14–15 жовтня у Подгориці під керівництвом генсека НАТО Йєнса Столтенберга перебувала делегація у складі постійних представників 28 держав-членів, щоб на переговорах з усіма важливими і впливовими чиновниками і політиками встановити стан реформування, насамперед силових міністерств та інституцій, пов’язаних із внутрішньою безпекою. Напевно, реформи йдуть добре і передбачення Сємоняка реалізував грудневий саміт міністрів закордонних справ країн — членів НАТО.
Відносини між Альянсом і Подгорицею розвиваються дуже добре. Під час брюссельських переговорів 15-го і 16 лютого Чорногорія взяла на себе обов’язки члена Альянсу. Країна зобов’язалася здійснити ще кілька вкрай необхідних реформ, щоб могла називатися правовою державою. Черговим кроком стало підписання Протоколу про вступ, але терміну ще нема. Після ратифікації Протоколу про вступ всіма державами — членами Альянсу Чорногорія приєднається до нього як 29 член.
23 грудня надійшло запрошення від Столтенберга, а 29 грудня Народна соціалістична партія Чорногорії (НСПЧ) почала збирати підписи під петицією щодо референдуму. Коли 16 лютого у Брюсселі було оголошено про намір підписати Протокол про вступ, опозиція оголосила, що під петицією вже є достатня кількість підписів громадян.
Виникає запитання: що зробить уряд Джукановича? Опозиція оголосила, що успішно продовжує збирати підписи. Джуканович уже два референдуми виграв. Чи вдасться виграти третій? Останнє опитування показало, що 47% опитаних хоче вступити до НАТО, а 39% — ні, ще 14% вагаються. Виглядає непогано, але невідомо, що у наші дивні часи може раптом статись у країні, чи поблизу кордонів і настрій населення може різко змінитись.
Євген ПЕТРЕНКО