Фінансуючи сирійську опозицію, країни Перської затоки хочуть створити противагу для впливів Тегерана. Противники Асада мають не тільки принести релігійну перемогу над шиїтами, але й створити нового союзника — сунітську Сирію (приблизно 60% тамтешнього населення — суніти).
Для країн Перської затоки це особливо важливо після втрати Іраку, пов’язаної з поваленням Саддама Хусейна. На хвилі заворушень арабської весни, які спочатку здобули підтримку майже всього світу, підтримка сунітської опозиції в Сирії стала набагато простішою. На сирійські фронти, крім грошей із багатих країн Перської затоки, почали потрапляти також саудівські чи імпортовані з Ємену джихадисти.
Третьою стороною конфлікту є «Ісламська держава» (ІДІЛ), яка має підтримку мусульманських фундаменталістів — ваххабітів. Вони користуються підтримкою великої частини мешканців країн Перської затоки. Зокрема, саме завдяки їхній підтримці ІДІЛ набирає силу.
Але попри численні голоси із закликами до Ради співпраці Перської затоки (РСПЗ) про допомогу біженцям вона не відкрила кордонів для біженців, щоб надати допомогу тим, хто її потребує. Країни Перської затоки намагаються вирішувати свої конфлікти на території інших держав, а біженців тримати на далекій дистанції, особливо якщо врахувати, що політичні настрої в межах їхніх кордонів дуже напружені.
На хвилі арабської весни незадоволення урядуванням відчувалось у кожній із держав РСПЗ. У нинішній ситуації вони не наважуються прийняти значну кількість біженців, враховуючи, що протести у цих країнах організовувалися також іммігрантами.
У Кувейті арабську весну розпочали бедуїни (з арабської — бездержавні, без національності), які вважаються тут нелегальними іммігрантами. Це — люди, які в принципі не мають жодної національності, але мешкають у Кувейті. У цій невеликій країні їх приблизно 170 тисяч, а багато перебувають навіть у лавах армії і становлять майже 40% її кадрів.
На хвилі протестів, започаткованих бедуїнами, які закликали до радикальних змін у листопаді 2011 року, був відправлений у відставку уряд. Але попри плин часу і певні зміни проблеми залишились невирішеними, а протести тривають. 23 березня нинішнього року уряд придушив чергову демонстрацію і арештував 16 осіб за нелегальні демонстрації.
Бахрейн також змагається з постійними протестами. Сунітська королівська родина, яку об’єднує тісний союз із Саудівською Аравією, не має багато прихильників у цій переважно шиїтській державі. Після кривавого придушення маніфестацій конфлікт лише загострився. Пролунали заклики до завершення панування родини Халіфа.
Ситуація була настільки серйозною, що країна звернулася за допомогою до інших держав РСПЗ — на територію Бахрейну ввійшли саудівські підрозділи і армія ОАЕ. В результаті сутичок десятки людей загинули, а тисячі були поранені. Багато арештованих донині залишаються в тюрмах.
Арабська весна не оминула також консервативної Саудівської Аравії. Правителям удалося значною мірою ослабити протести, але не через реформи, яких вимагали громадяни, а грошима. На початку 2011 року у відповідь на перші маніфестації король призначив понад 100 мільярдів доларів на дотації для саудівців. Створено тисячі нових робочих місць. Багатьом такий підхід сподобався.
Ті, кого ці гроші не переконали, підлягають суворій системі покарання Саудівської Аравії — батогу і навіть смертній карі (в цьому році вже виконано понад 125 смертних вироків). Протести докотилися до Об’єднаних Арабських Еміратів. Владі досить швидко вдалось опанувати ситуацію, але спокій тільки зовнішній.
Окрім згаданих проявів арабської весни, які уряди всіма способами намагаються придушити, трапляються терористичні акти, як недавній напад на шиїтську мечеть у Кувейті. Слідство показало, що за ним стояли радикали із Саудівської Аравії.
Ще однією проблемою регіону є дуже неоднозначна війна в Ємені. За даними ООН, у ній загинуло вже понад 5 тисяч осіб, у тому числі сотні дітей. Все більше з’являється питань щодо майбутнього Оману, султан якого, старіючий і хворий, не має спадкоємців. Ніхто також не знає, що принесе російська інтервенція в Сирії, але Саудівська Аравія вже зробила заяву, що не виключає збройної участі у цій боротьбі.
Країни Перської затоки уважно контролюють, хто і чому в’їжджає на їхню територію. Саудівська Аравія відгороджена від Іраку 900-кілометровою стіною, яка має захистити від напливу іракських терористів і — менш офіційно — біженців. Не існує правових підстав, які можуть змусити її та решту держав Перської затоки приймати біженців. Вони не підписали Договору з ООН від 1951 року, який визначає термін «біженець», права біженців і зобов’язання країн, які надають притулок. Залишається тільки аргумент моральності, який на правителів не діє.
Прийом втікачів пов’язаний із ризиком — у цих, переважно невеликих країнах, прибульці можуть швидко стати занадто впливовою групою. Поза тим вони можуть за цих умов підтримати і роздмухати неприхильні для влади настрої і порушувати невигідні теми. Набагато безпечніше зберегти існуючі процедури і замість біженців приймати на власних умовах контрактних працівників, яких у будь-який момент можна відіслати додому.
Євген ПЕТРЕНКО