Позиції «Громадянської платформи» до певної міри були підірвані переходом більш харизматичного, ніж Єва Копач, політика Дональда Туска на посаду президента Європейської Ради. Натомість Єва Копач не спромоглася надати позитивної енергетики стратегії лібералів та поступилася у передвиборчій кампанії ініціативою кандидатці від партії «Право і справедливість» Беаті Шидло.
Зрештою, більшість поляків саме за національно-консервативною програмою побачили справжній захист своїх інтересів за непевних часів глобальної економічної кризи і політичного хаосу навколо Польщі.
Отже, перемога партії «Право і справедливість» була частково прогнозованою. Інша справа, що переважно низка виборчих обіцянок польських націонал-консерваторів є сумнівною з точки зору їхнього виконання. Зокрема, непросто буде домогтися від Євросоюзу збільшення субсидій польським фермерам у ситуації, коли на це ж претендують фермери з інших країн Євросоюзу.
Не менш проблематичною є обіцянка недопущення квотного принципу поділу біженців. Чиновники Євросоюзу вже наголосили, що «бунтівників», які не бажають дотримуватися квотного принципу, каратимуть матеріально, тобто штрафами та скороченням фінансової допомоги Євросоюзу на реалізацію різних проектів. Додаткове роздратування європейських партнерів Польщі може викликати й радикальна позиція «Права і справедливості» щодо недопущення побудови другої черги Балтійського газопроводу.
Непростими за нового польського уряду обіцяють бути і польсько-німецькі та польсько-російські відносини. Зокрема, Німеччину дедалі більше дратує радикально непоступлива позиція Польщі з питання швидкого розміщення на польській території американської системи протиракетної оборони. Прогнозованою відповіддю Росії на це стане розміщення на території Білорусі своєї військово-повітряної бази й загальне погіршення ситуації з безпекою у Європі.
Напруженими за нового уряду Беати Шидло обіцяють бути й польсько-російські відносини. Причому не лише через розбіжності в газовому, білоруському або балтійському питаннях, а й через російську агресію в Україні. Президент Анджей Дуда неодноразово наголошував на готовності Польщі долучитися до процесу врегулювання ситуації навколо Донбасу. Проте Німеччина, Франція і, зрозуміло, Росія категорично проти цього. У Кремлі сподіваються, що зміна польських лібералів на націонал-консерваторів посіє суперечності в польсько-українських відносинах.
Зрозуміло, що відносини між Варшавою і Києвом будуть досить прагматичними. Польща, безумовно, підтримує набрання з 1 січня 2016 року чинності Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом та її складової щодо зони вільної торгівлі. Однак у цьому контексті треба очікувати більш дієвих зусиль польської сторони щодо приборкання контрабанди на польсько-українському кордоні.
Правда, більш суперечливою може бути проблема очікуваних масових позовів польських громадян — нащадків тих поляків, які за результатами Другої світової війни були позбавлені власності на території західноукраїнських областей, до України з приводу реституції їхньої приватної власності.
Залишається лише сподіватись на розумний підхід польської та української влади до врегулювання суперечностей та подальшого розвитку стратегічного партнерства.

Андрій МАРТИНОВ