4 жовтня 2015 року відбулися парламентські вибори у Киргизстані. Російські засоби масової інформації назвали їх «найбільш вільними» за всю історію країни. Не в останню чергу тому, що всі чотирнадцять політичних партій, які брали участь у виборах, так чи інакше підтримують членство Киргизстану в Євразійському союзі на чолі з Росією.
Такий геополітичний вибір є вимушеним для Киргизстану, який залишається на передовій протистояння з радикальними ісламістами. Не дивно, що президент Киргизстану Алмазбек Атамбаєв першим із глав держав Євразійського союзу підтримав бомбування російською авіацією позицій ІДІЛ у Сирії.
Однак і через десять років після революції 2005 року внутрішньополітична ситуація у Киргизстані далека від стабілізації. Зберігається міжрегіональна напруга між Півднем і Північчю Киргизстану. Напруженими залишаються киргизько-узбецькі відносини. Утім, ці парламентські вибори засвідчили, що Киргизстан фактично політтехнологічно повторив казахський досвід консолідації влади за результатами виборів.
Декілька місяців тому казахський президент Нурсултан Назарбаєв отримав очікувану перемогу на президентських виборах. Можна вважати, що Соціал-демократична партія Киргизстану чинного президента Алмазбека Атамбаєва отримала перемогу й визначатиме найближчим часом внутрішньополітичний і зовнішньополітичний курс Киргизстану.
Ці вибори, так само як і президентські вибори у Казахстані, стабілізували геополітичне становище Росії у Центральній Азії. Але, зважаючи на неврегульованість багатьох соціально-економічних, релігійних і міжетнічних проблем у цьому регіоні, Центральна Азія залишається найбільш вибуховонебезпечним регіоном, який можна порівняти хіба що з Близьким Сходом. Принаймні на поверхні суспільно-політичного життя у більшості країн Центральної Азії зберігаються всі передумови, які спровокували «арабські революції».
Андрій МВРТИНОВ
