Україна і світ
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Травень 18, 2021

Шановні читачі! 15 червня 2018 року газеті "Демократична Україна"

(до жовтня 1991р. - "Радянська Україна") виповнилося 100 років!

 

П'ятниця, 25 Вересень 2015 18:35

Іран і Росія: нове вино у старі міхи

Rate this item
(0 votes)

14 лип­ня у Від­ні Іран по­го­див­ся об­ме­жи­ти свою атом­ну про­гра­му і на кон­троль про­тя­гом на­ступ­них 15 ро­ків вза­мін за по­сту­по­ве ска­су­ван­ня між­на­род­них санк­цій. Офі­цій­на ре­ак­ція Ро­сії на до­го­вір по­зи­тив­на, але йо­го на­слід­ки для ін­те­ре­сів Мос­кви ду­же не­од­но­знач­ні.

Іран у Москві вважають прагматичним та лояльним, хоча складним партнером на пострадянському Південному Кавказі і у Центральній Азії та цінним геополітичним союзником на Близькому Сході. При всіх ідеологічних розходженнях між путінським авторитарним режимом та іранською шиїтською теократією їх зблизила наявність спільних ідеологічних противників: ліберального Заходу на чолі із США та сунітського фундаменталізму.


Москва вбачала в Ірані цінного союзника, чиї геополітичні інтереси значною мірою збігаються з російськими — обидві держави підтримали режим алавітів у Сирії і антиталібанський уряд Афганістану, співпрацювали з військово-політичним рухом Хезболла, а також мали напружені відносини із Саудівською Аравією і Катаром. Їх об’єднало і вороже ставлення до «Ісламської держави».
Ще одним фундаментальним положенням російської політики щодо Тегерана було переконання в існуванні нездоланного конфлікту між Тегераном і Вашингтоном, що автоматично робило Іран важливим партнером Москви в її політиці обмеження американського впливу у глобальному вимірі і ведення із США геополітичного торгу взамін за врахування Вашингтоном її інтересів у межах СНД.
Метою російської політики щодо іранської атомної програми було — всупереч російським офіційним деклараціям — збереження спорів навколо іранської атомної програми у неврегульованому стані. Гра Москви полягала у гальмуванні американських спроб ухвалити у Раді Безпеки ООН економічні санкції проти Тегерана при одночасних натяках Вашингтона, що її позиція щодо санкцій немає абсолютного характеру, а є питанням відповідної ціни.
Така тактика дала Росії низку переваг і робила її надзвичайно цінним партнером Тегерана, який пом’якшував ініційовані Вашингтоном міжнародні санкції. Вашингтон мусив щось пропонувати Москві і зважати на російські інтереси, розраховуючи на співпрацю з нею або, принаймні, нейтральність у питанні санкцій щодо Ірану.
У 2010 році під час президентства Дмитра Медведєва Росія погодилася на ембарго на поставку низки категорій озброєння та призупинила реалізацію контракту на поставку систем ППО С-300. Натомість Москва не допустила прийняття в РБ ООН економічних санкцій і США та ЄС мусили встановити їх в односторонньому порядку.
У політичній сфері наслідки віденського порозуміння для Росії є неоднозначними: Іран отримає ширші можливості вибору політичних та економічних партнерів і Росія втратить позицію привілейованого партнера. Зміцнення Ірану означатиме суттєву зміну у співвідношенні сил між Тегераном і Москвою не на користь останньої. Також будуть обмежені можливості Москви у геополітичній торгівлі з Вашингтоном: вона втратить важливий козир у відносинах із Вашингтоном для демонстрації великодержавної ролі «необхідного учасника» у вирішенні найважливіших міжнародних проблем.
Утім, завдяки досягнутому порозумінню Росія отримує додатковий аргумент проти реалізації НАТО 3-ї фази ПРО, адже ліквідація ядерної загрози з боку Ірану нібито робить непотрібним розміщення системи ПРО у Центральній Європі.
Перспектива зміцнення Ірану парадоксально посилює зацікавлення Росією серед арабських держав як потенційним партнером. Саудівська Аравія, бажаючи ослабити вісь Тегеран — Москва, продемонструвала бажання оживити відносини з Росією: другий наступник трону і міністр оборони Королівства Мохаммед бен Салман узяв участь у Петербурзькому економічному форумі і запросив президента Путіна від імені короля Салмана відвідати з офіційним візитом Ер-Ріяд.
Саудівський інвестиційний фонд Public Investment Fund підписав із російським Фондом прямих інвестицій протокол про інвестування у Росії 10 мільярдів доларів протягом 4–5 років. З російського боку натомість була обіцянка продати Ер-Ріяду ракети «Іскандер».
Скасування антиіранських санкцій може також принести Росії короткотермінову економічну користь. До цього часу попри політичну готовність Москви розвивати економічну співпрацю з Іраном всупереч санкціям, а також відсутність конкуренції з боку західних фірм торговельний обіг між обома державами систематично падав протягом останніх років. У нових умовах у Росії з’явиться шанс на поліпшення показників торговельного обміну: з повідомлень медіа випливає, що Іран має поставляти Росії нафту (0,5 мільйона барелів щоденно, тобто 25 мільйонів тонн щорічно) взамін за бартерні поставки російських товарів в Іран. В іншому варіанті Росія має вибудувати на території Ірану вісім гідро- і теплоелектростанцій.
Скасування санкцій відкриває шлях до розширення співпраці в ядерному секторі. Москва, досі єдиний партнер Ірану у цій сфері, має привілейовану позицію по відношенню до інших потенційних інвесторів. Це дозволить завершити контракт на будівництво двох нових блоків атомної електростанції у Бушері. Росія повинна співпрацювати з Іраном при збагаченні урану для цивільних цілей та реконструювати реактор на важкій воді в Араку.
Порозуміння створює також шанс на відновлення російського експорту озброєння в Іран. У березні поточного року президент Путін скасував указ свого попередника Дмитра Медведєва, який призупинив дію контракту вартістю 800 мільйонів доларів на поставку систем ППО С-300 в Іран. Росія заявила, що продасть їх Ірану, як тільки він відкличе скаргу до арбітражного суду у Женеві на російське рішення про припинення контракту.
Натомість у довготривалій перспективі вихід Ірану з ізоляції може мати для Росії відчутні негативні наслідки.
Прихід в Іран західних концернів у довготерміновій перспективі може істотно збільшити видобуток нафти. Приміром, із 2,7 мільйона барелів щоденно у червні 2015 року до 4,1 або навіть 4,4 мільйона барелів у 2025-му. Зростання пропозиції нафти на світових ринках, зокрема при прогнозованому значному падінні споживання нафти у ЄС, приведе до зниження цін із негативним наслідком для російського бюджету.
Ще серйознішим викликом для Росії може стати конкуренція з боку Ірану у газовому секторі, особливо у випадку реалізації проектів поставок зрідженого газу. Поява іранського зрідженого газу обмежить участь Росії як на її найбільшому (ЄС), так і на найперспективнішому для неї ринку (Китай).
Сумнівно, щоб російським концернам удалося, враховуючи західну конкуренцію, отримати відчутну позицію в іранському секторі видобутку нафти і газу: їхні фінансові можливості обмежені, а технологічна конкурентоспроможність низька. Сумнівно також, щоб Іран, який навіть в умовах ізоляції відмовлявся від співробітництва з російськими фірмами, надасть їм додаткові привілеї з політичних мотивів.
Навіть у ядерній сфері, де Росія до цього часу була в Ірані монополістом, вона може очікувати конкуренції: з’явилися повідомлення про китайські плани будівництва двох атомних електростанцій в Ірані.
Певною втіхою для Росії можуть стати корисні для неї економічні наслідки порозуміння, принаймні у короткотерміновій перспективі. Проте про довготермінові наслідки такого не скажеш, але у ситуації економічної кризи і фінансових проблем Кремль змушений підтримувати опції, які принесли хоча б якусь користь.
ЄВГЕН ПЕТРЕНКО

Останнi новини


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.ua».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».