Падіння ціни на сировину призвело до драматичного погіршення фінансового становища держави: було здійснено скорочення бюджетних витрат на 10%. Ситуацію погіршила також втрата конкурентоспроможності казахських виробників після падіння курсу рубля у грудні минулого року, що спричинило переповнення казахського ринку, зокрема російськими автомобілями і товарами масового вжитку, і відплив капіталу з Казахстану. Цим негативним тенденціям сприяла участь Казахстану в Євразійському економічному союзі, що позбавило Астану механізмів захисту власного ринку від імпорту з Росії.
Девальвація викликала паніку на ринку, яка проявлялася в масовому скуповуванні іноземної валюти і дорогих товарів у магазинах, а також невдоволенні суспільства, яке вони висловлювали в соціальних мережах. Якщо сама девальвація була очевидною для населення і ринку, то спосіб її проведення (зокрема, суперечливі повідомлення уряду і нацбанку) підірвали й так невелику довіру суспільства до уряду. Керівник центробанку став символом непорядності і несамостійності. Спосіб проведення девальвації виявив обмежені можливості авторитарної системи Казахстану та неефективність інституцій, відповідальних за монетарну й економічну політику (необхідність особистого втручання Назарбаєва).
Вільний курс валюти позитивно вплине на економіку. По-перше, дозволить відновити конкурентоспроможність як вітчизняних виробників, які змагаються з напливом російських товарів, так і експортерів сировини. Це пом’якшить також наслідки вступу Казахстану до Всесвітньої торговельної організації (ВТО) у грудні ц. р. У ширшому вимірі слабша валюта сприятиме реальній диверсифікації економіки — бізнес у Казахстані багато років нарікав на переоцінений тенге.
До негативних наслідків встановлення вільного курсу тенге належить, передовсім, поява інфляційного тиску — у найближчій перспективі зростання цін викличе зниження внутрішнього споживання і, тим самим, — погіршення стану в малому бізнесі. Девальвація ускладнить ситуацію банківського сектора через погіршення кредитного портфеля тих банків, які надавали кредити в іноземній валюті (платники кредитів, переважно підприємці, доходи отримують в тенге). Встановлення вільного курсу тенге також збільшує валютні ризики для потенційних інвесторів у Казахстані, що у поєднанні з непрофесійною політикою центробанку може завадити новим інвестиціям.
Найсерйознішою проблемою влади є соціальні наслідки економічної кризи, що насувається. Саме страх перед різкою реакцією суспільства утримував владу від проведення девальвації, негативним наслідком якої буде погіршення матеріального стану суспільства і слідом за тим — зростання протестних настроїв. Влада це усвідомлює, тому оголосила низку дій, які мають пом’якшити наслідки різкої девальвації, зокрема підвищення зарплат у бюджетній сфері, індексацію депозитів у банках, допомогу для платників кредитів.
Суперництво за прибутки, які постійно скорочуються, а також соціально-економічна криза також генерують тертя у середовищі правлячої еліти і викривають неефективність існуючої моделі державного управління. Вона виявилася під час публічної дискусії останніми місяцями навколо девальвації тенге та взаємними звинуваченнями у безгосподарності керівництва окремих державних фірм, а також критикою у позбавленому реального впливу в авторитарній системі парламенту, заборгованості контрольованих державою фірм (що висвітлювалось у медіа).
Побічним наслідком економічної кризи стала поява елементів політичної конкуренції у рамках вузької правлячої еліти, яка реалізує владні повноваження: приміром, один із найбільш відданих прихильників девальвації і критиків центрального банку отримав (уже після девальвації) посаду заступника міністра в ключовому міністерстві, відповідальному за надходження інвестицій.
Складна ситуація, в якій нині перебуває Казахстан, здається, одночасно стає каталізатором змін у внутрішній політиці країни, наслідком яких (за задумом Назарбаєва), має стати корегування нинішньої неефективної моделі. Виникнення елементів обмеженої політичної конкуренції в рамках системи і висунення молодих, часто із західною освітою, політиків (зокрема, нові мери Алмати та Чимкенту) загострюватиме конфлікти в середовищі еліти і водночас відповідатиме на потреби її найбільш по-реформаторському налаштованої частини, яка негативно оцінює стару еліту і її «совєтські» методи державного управління.
Симптоматично, що Назарбаєв не намагається придушити суспільне невдоволення і політичну напруженість. У цьому контексті можна припустити спроби зміни системи як через зміну існуючої моделі через продовження зміни поколінь, так і реформи, які підвищать ефективність інституцій. Відкритим питанням залишається натомість таке: чи попри ризик можливих внутрішніх напружень у Казахстані Назарбаєв ризикне проведення дострокових парламентських виборів з обмеженою конкуренцією? Це не загрожуватиме владі самого Назарбаєва, але може стати вступом до процесу корекції державного устрою і передання влади.
Євген ПЕТРЕНКО