Причому Кремль навіть заплющує очі на асиметричний баланс економічного впливу Росії і Китаю на користь останнього, що де-факто перетворює Росію на «молодшого партнера». Утім, російські «прагматики-євразійці» вважають такий стан справ прийнятною платою за формування російсько-китайського полюса сили.
На Заході поки що не надто серйозно стурбовані демонстрацією російсько-китайської єдності. Сполучені Штати залишаються головним торговельно-економічним партнером Китаю, тому Пекіну не дуже вигідно, граючи на одному боці з Росією, загострювати собі на збиток конфронтацію з Вашингтоном. Навпаки, стратегічними відносинами зі США, Росією, країнами Євросоюзу і до певної міри Японією Китай намагається максимально розширити свої економічні можливості у світі. Принциповою позицією Китаю як великої держави є самостійний зовнішньополітичний курс. Причому він відповідає саме китайським інтересам і не збирається орієнтуватись ані на західні економічні санкції проти Росії, ані на надмірні санкції Росії у відповідь.
Китай намагається бути незамінним партнером як для західних, так і для східних країн, що допомагає підтримувати непогану форму китайської економіки. Тому не дивно, що у Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй Піднебесна максимальним інструментом підтримки Росії у важливих для неї питаннях вважає не вето, а утримання при голосуванні. Навіть більше — Китай однозначно засудив анексію Криму Росією. Це символічно, зважаючи на непрості відносини Китаю з Японією з приводу спірних островів у Японському морі та неврегульованого питання статусу Тайваню. Таким засудженням Китай показав, що не збирається наслідувати російський авантюристичний зовнішньополітичний курс у процесі розв’язання своїх територіальних проблем із сусідами.
Недавно Пекін також утримався при голосуванні в Раді Безпеки ООН резолюції щодо створення міжнародного трибуналу з розслідування збиття малайзійського пасажирського літака над Донбасом. Водночас китайська дипломатія невтомно виступає проти будь-яких насильницьких територіальних дій та за територіальну цілісність. Тож поки що саме Китай отримує більше, ніж Росія, економічних, політичних, військово-технічних переваг із двостороннього союзу. Ці китайські переваги є ціною за можливість для Росії пропагувати свій союз із Китаєм як альтернативу «аморальному» Заходу.
Андрій МАРТИНОВ
