Неврегульовані кордони
У 1944 році кордони з Латвією і Естонією були змінені на користь Росії, тому після відновлення незалежності у 1992 році вони вимагали від Москви визнання кордонів 1920 року, проте цей постулат був відкинутий. Литва не мала подібних проблем з російським урядом.
Естонська влада намагалася відновити контроль за регіоном, у якому проживали переважно росіяни. Врешті вона відмовилася від своїх претензій, побоюючись, що неврегульовані територіальні питання можуть негативно вплинути на процес вступу до ЄС і НАТО. Після підписання договору про кордон 18 травня 2005 року естонський парламент додатково включив у преамбулу ратифікаційного закону посилання на договір з Тарту, що роздратувало росіян, і вони відмовилися від подальших переговорів.
Латвійська проблема подібна до естонської. Після відновлення незалежності Латвія хотіла повернути старий кордон із Росією. Закон про кордон парафовано вже у 1997 році, а його підписання планувалося на травень 2005 року. Але цього не сталось, оскільки уряд Латвії включив у договір посилання на Ризькій договір 1929 року між Росією і Латвією, за яким район Питалово (латвійська Абрене) належить Латвії.
Остаточно міністри закордонних справ Латвії і Росії Маріс Рієкстінс і Сергій Лавров обмінялися ратифікаційними документами двостороннього договору про кордон від 27 березня 2007 року, згідно з яким спірна територія відійшла РФ.
В обох випадках кордон функціонує без зауважень, а його встановлення було елементом політичної гри Росії: затягування врегулювання віддаляло перспективу вступу Латвії і Естонії до Євросоюзу. З іншого боку, на спірних територіях проживає російськомовне населення і їх приєднання — на думку балтійців — непрактичне.
Різноманітність підходів до питання кордонів кожної балтійської держави робить неможливим створення єдиного фронту щодо Москви. Росіяни не акцептують запропонованих латишами і естонцями текстів договорів і використовують вимоги балтійців для формування негативного візерунка сусідів.
Національно-етнічні проблеми
В Латвії проживає приблизно 28% етнічних росіян. Другим після Риги найбільшим зосередженням цього населення є Латгалія — найбідніша південно-східна частина країни. Понад 300 тисяч мешканців не має жодного громадянства: Латвія надала його автоматично тільки тим особам та їхнім нащадкам, які мали його до 17 червня 1940 року. Цих умов не могло виконати населення, яке приїхало в Латвію за радянських часів і після відновлення незалежності Латвії не включилось у процеси натуралізації (люди, які не здали екзамену з мови та історії Латвії). Нині 13% мешканців Латвії мають сірі паспорти негромадян.
Відносини між Росією і Естонією на національному тлі дуже складні. Населення країни — 1,3 мільйона осіб, з яких 28% — російськомовні. 95 тисяч із них мають російське громадянство, але 7% мешканців країни не мають жодного. Це викликає у них наростання відчуження, а Росія і проросійські партії вимагають вирішити проблему громадянства. 21 січня ц. р. парламент Естонії поправив закон про громадянство з метою допомоги негромадянам.
У Литві проживають приблизно 219 тисяч росіян, або 6% від загалу мешканців: це — найнижчий показник серед усіх балтійських країн. В Литві діє Російський драматичний театр — одна з найстаріших і найвідоміших російських культурних інституцій, яка дотується урядом РФ. Така сама ситуація з кількома домами культури. Російська меншина поділена на громадян, відданих литовській державі, і фанатів Путіна. Взаємні спори відбуваються як у першій, так і в другій групах, тому російська меншина не становить загрози для литовської держави.
Москва вважає проблему росіян та негромадян у балтійських країнах, передовсім у Латвії і Естонії, ознакою дискримінації національної меншини. Керівник російської дипломатії Сергій Лавров вимагає автоматичного надання громадянства дітям негромадян. На його думку, таким самим має бути ставлення до старших людей похилого віку, яким складно засвоїти іншу мову.
У вересні 2014 року у Ризі на з’їзді російських організацій із Литви, Латвії і Естонії представник МЗС Росії Костянтин Долгов визначив питання негромадян «великим порушенням прав людини у самому серці цивілізованої Європи». Президент Володимир Путін неодноразово вимагав зробити російську мову в Латвії та Естонії другою офіційною, як це сталося зі шведською мовою у Фінляндії. З 2008 року доктрина закордонної політики дозволяє Росії «захищати» етнічних росіян за межами країни. Згідно з цією доктриною Росія може вчинити інтервенцію у будь-яку державу з російською меншиною.
Політичні проблеми
У балтійських країнах не бракує партій, які підтримують політику Путіна, зокрема у російсько-українському конфлікті — Росію. Мер Риги Ніл Ушаков вказує на вигоди від економічної співпраці з Росією. Йому вторить мер латиської Віндави Айварс Лембергс: він боїться присутності НАТО і конфронтації між Сходом і Заходом.
Проросійська естонська партія «Центр» мера Таллінна Едгара Савісаара у своїй програмі порушує тему негромадян та освіти російською мовою. Також Партія реформ і Соціал-демократична партія борються за голоси російськомовного населення, але досі згадували про них лише перед виборами.
На парламентських виборах в Естонії, які відбулися 1 березня ц. р., перемогла правляча проєвропейська ліберальна Партія реформ Тааві Ройваса. Друге місце здобула проросійська партія «Центр», а третій результат показала партнер переможця по коаліції — Соціал-демократична партія. Виграш прозахідної партії став ознакою підтримки суспільства для нинішнього курсу: дозвіл на тимчасове перебування військ НАТО та підтримка для України.
Росіяни мають дві партії у Литві: Союз росіян Литви та Російський союз, але на політичній сцені вони невпливові. Більшість російськомовних громадян голосують за литовські партії через низьку ідентифікацію з російською державою. Іншою регулярною проблемою на лінії Росія — Балтійські держави є ускладнення в’їзду на територію РФ транспорту з Литви, Латвії і Естонії. Затримка автомобілів протягом кількох днів на кордоні приносить підприємцям значні втрати.
Внутрішня безпека
У 2007 році у Таллінні відбулися заворушення, пов’язані з незадоволенням російськомовного населення усуненням пам’ятника солдату Червоної армії. У той же час відбувся кібернетичний напад на естонські урядові сервери. Його наслідком стало виникнення в Естонії Центру кібернетичного захисту НАТО. 5 вересня 2014 року після візиту президента Барака Обами у Таллінні під час саміту НАТО у Ньюпорті росіяни захопили естонського офіцера розвідки на території власної країни.
Литовська влада ввела обов’язкову військову службу і регулярні навчання для резервістів. Литва і Естонія надали свої авіабази у Шавлах і Амарі для натовської місії Baltic Air Policing. НАТО збільшує свою оперативну присутність на Балтиці, і Латвія запропонувала військовий порт у Лібаві разом із близьким аеродромом як морську базу для оперативної діяльності альянсу у регіоні.
Рішення щодо Лібави складне, бо у місті мешкає приблизно 40 тисяч російськомовних (10 тисяч — із російським громадянством), яких підтримує місцевий російський бізнес і Посольство Росії. Набувають конкретних обрисів інші багатосторонні проекти, зокрема спільна польсько-українсько-литовська бригада LitPolUkrBrig, та включення Литви до польсько-німецько-данського багатонаціонального корпуса «Північ — Схід» у Щецині.
Енергетична безпека
Російсько-український конфлікт показав залежність балтійських країн від російського газу, тому основною метою Литви, Латвії і Естонії є досягнення незалежності від Москви шляхом диверсифікації його поставок. Досі лише Литва здійснила реальні кроки для гарантування енергетичної безпеки як своїм громадянам, так і регіону: у січні поточного року до причалу Клайпеди прийшов термінал зрідженого газу «Індепенденс», який дозволить литовцям отримувати зріджений газ із довільного місця у світі.
Термінал уже дозволив переглянути ціну російського газу: нині Литва забезпечила собі вже 20% знижки від «Газпрому» — з 500 доларів за 1000 кубометрів газу до 370. Для порівняння: ціна зрідженого газу від норвезької Statoil — від 328 до 366 доларів. На думку президента Литви Далі Грібаускайте, «Індепенденс» може забезпечити 90% потреби Литви та Естонії в газі.
У спільних проектах із Польщею балтійці бачать шанс на поглиблення інтеграції з Європою, крім інфраструктурних інвестицій (Rail Baltica і Via Baltica), будується енергетичний міст LitPolLink.
Висновки
Балтійські країни мають причини відчувати загрозу з боку Росії: її метою від самого початку відновлення незалежності прибалтійських держав було ослаблення їх і дискредитація в рамках Євросоюзу і НАТО. Литва, Латвія та Естонія залишаються речниками твердої політики щодо Росії, у тому числі встановлення нових санкцій навіть ціною власних економічних втрат.
Крок за кроком балтійці поглиблюють інтеграцію з Європою, пристосовуючи свою внутрішню і закордонну політику до нових викликів, щоб довести союзникам готовність взяти на себе відповідальність за регіон і одночасно заохотити Захід до підтримки, особливо тепер, у зв’язку з непередбачуваністю Кремля.
Євген ПЕТРЕНКО
