Однак у поточному році нестача дощів зменшила обсяги виробництва електроенергії на гідроелектростанціях. Девальвація вірменської національної грошової одиниці зробила дорожчою сировину для теплових електростанцій та атомної станції. Утім, починаючи з 2011 року російські власники потужностей із виробництва електроенергії у Вірменії намагаються покрити свої збитки за рахунок небагатих вірмен.
Взагалі приєднання Вірменії до Євразійського економічного союзу у 2015 році позначилося серйозним загостренням вірменсько-російських відносин. На початку поточного року резонансним стало вбивство російським солдатом усіх членів вірменської родини у місті Гюмрі, де перебуває російська військова база. Тепер черговим приводом для невдоволення стали тарифи.
За результатами першого тижня протестів офіційна влада декларувала намір компенсувати зростання цін на електроенергію для найбідніших прошарків населення. Але учасники протестів налаштовані більш радикально та вимагають від влади взагалі скасування зростання тарифів. У відповідь влада погрожувала можливістю розгону нехай і мирної, але незаконної акції протесту.
За її інформаційним супроводом прихований ще один шар геополітичної важливості протестів. Адже навіть імовірна дестабілізація влади в Єревані може спровокувати загострення становища навколо Нагірного Карабаху. Повторення спроб розморозки цього вірменсько-азербайджанського конфлікту, попередня воєнна фаза якого припадає на 1988–1994 роки, було тимчасово припинено на період проведення європейських спортивних змагань у Баку. Але ці змагання закінчилися 30 червня, після чого руки у азербайджанського керівництва щодо дій у Нагірному Карабаху можуть бути розв’язані.
Саме військово-політична залежність Вірменії від Росії стримала учасників протестів навесні 2015 року від радикальних вимог виведення російської військової бази. Адже Вірменія від 1988 року живе у фактичній блокаді з боку Азербайджану, Туреччини і час від часу Грузії. Асиметрична залежність Вірменії від Росії стимулювала рішення Єревана відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом та вимушено віддати перевагу Євразійському економічному союзу на чолі з Росією.
Однак, як бачимо, великих економічних переваг від такого вимушеного рішення Вірменія так і не отримала. Навпаки, Росія як привілейований партнер Вірменії не палає бажанням повторювати «подвиги» СРСР, який матеріально утримував «друзів» по всьому світу. Водночас треба пам’ятати, що російська військова база у Гюмрі має важливе значення для балансу сил не тільки на Кавказі, а й на Каспії і до певної міри Причорномор’ї.
Це дає привід російським ЗМІ вести мову про «організацію американцями чергової кольорової революції з метою витиснення Росії з традиційних зон впливу». Така точка зору відкидає на маргінес важливу соціально-політичну складову масових протестів у Вірменії та є головною тезою російської пропаганди для «внутрішнього користування». Тобто йдеться про навішування ярликів «антиросійських протестів» на будь-яке соціальне невдоволення економічним становищем у самій Росії.
Також здається, що власті Вірменії сподіваються на затухання протестів під супровід загострення становища навколо Нагірного Карабаху та на патріотичній пропаганді «захисту Вірменії від азербайджанської агресії». На жаль, розвитку подій у цьому напрямку загострення неможливо виключати, оскільки завжди знайдуться сили, зацікавлені у використанні народного гніву задля отримання свого ґешефту.
Андрій МАРТИНОВ
