Неповні два місяці пізніше російський президент розмовляв з Ніколічем на тему подальшої енергетичної співпраці після фіаско газопроводу «Південний потік». Сербський президент був також одним із небагатьох європейських лідерів, які відвідали московський парад на відзначення 70-ї річниці завершення Другої світової війни, що тільки підтверджує сердечні відносини Белграда і Москви.
Сербсько-російська дружба не є нічим новим. Обидві країни від Середньовіччя поєднує передовсім православ’я, захисником якого у ХVІІІ столітті вважалася Москва. Саме тоді Росія почала допомагати сербам, натомість у 1876 році вони вчинили невдале повстання проти Османської імперії. Збройний виступ закінчився невдачею, однак у квітні 1877 року Росія розпочала переможну війну проти Туреччини.
Відповідно до договору про мир, підписаного 3 березня 1878 року у Сан-Стефано, скоригованого через чотири місяці пізніше у Берліні, серби здобули незалежність. Після завершення періоду комуністичного правління в обох державах Кремль був на боці Белграда у період війни в Югославії у 90-х роках минулого століття, а також під час бомбардувань НАТО у 1999 році. Хоча на практиці моральна підтримка Москви мало що змінила, що особливо було помітно після оголошення незалежності Косова у 2008 році, серби надалі вважають Росію своїм союзником.
На них позначаються не тільки історичні ремінісценції, але й нинішні безпосередні впливи Росії на Балканах. У Сербії вони яскраво проявляються у формі soft power (м’якої сили), тобто мережі інституцій і медіа, які формують позитивний імідж Росії, зокрема як однокровного православного народу. У Сербії діють фонди, культурні установи і медіа, які презентують позицію Москви. Вона може також розраховувати на прихильне ставлення частини газет і партій, які не мають безпосередньої підтримки з-за кордону.
За співпрацю з Росією стоїть не тільки громадська думка, але й чисто економічні інтереси. Вони особливо проявляються у паливно-енергетичному секторі, контрольованому фірмою «Газпром-Нафта». Завдяки заволодінню у 2008 році контролем за сербським концерном NIS росіяни формують ринок нафтопереробки і більшу частину автозаправок. У 2000 році обидві країни підписали договір про вільну торгівлю, особливо корисний для сербської сторони, чиї продукти підлягають символічному миту. Серби почувалися так упевнено, що недавно Москва вимагала доказів, що Белград не реекспортує у Росію польські яблука, на які Москва встановила ембарго.
Політика щодо проголошеної у 2008 році Республіки Косово вказує на подальше зацікавлення Сербії інтеграцією із Західною Європою. Незважаючи на збереження негативного ставлення сербів до від’єднання від країни, уряд Вучіча намагається вести розмову з Пріштіною. Останні переговори не стосуються визнання незалежності Косова Белградом, а нормалізації відносин між двома країнами. Ставлення сербів до албанців є однозначним, але влада старається опанувати настрої суспільства і веде політику зближення з ЄС.
Серби розпочали процес приватизації, тісно співпрацюють із Гаазьким судом, а після негативного ставлення Євросоюзу до будівництва газопроводу «Південний потік» прем’єр Вучіч заявив, що без порозуміння Москви з Брюсселем ця інвестиція не має сенсу, а Белград не зробить жодного кроку без згоди Євросоюзу.
Сербія у регіоні Центральної Європи проводить найбільш проросійську політику з усіх держав цієї частини континенту, але, як і вони, старається не зачиняти за собою жодних дверей.
Євген ПЕТРЕНКО